Мене багато хто засудить, але мені дуже образливо за чоловіка. Не розумію, чому так сталося. Річ у тім, що моя свекруха зібрала всіх та озвучила заповіт. Пояснила це тим, що вона немолода, а час бере своє та й здоров’я вже не те. Здивуванню мого чоловіка не було межі, а я була обурена через несправедливість.
Свекруха віддала трикімнатну квартиру в центрі міста молодшому братові мого чоловіка, а моєму коханому – дачу, мені якісь дрібнички, комусь годинник, комусь техніка. Шоковані були всі.
Мій чоловік вирішив поговорити з матір’ю та запитав, чому саме так. За її словами, вона весь час витрачала на нього свій час та приділяла більше уваги, а молодшому синові бракувало любові. Вона вважає, що саме тому брат мого чоловіка невдаха – не вивчився, не здобув кращого життя та й сидить на шиї у своєї дружини та її батьків, а ми самі змогли купити собі жило.
Пишу не для того, щоб пожалітися. Просто відчуваю несправедливість. Дивлюся на свого чоловіка й прикро мені. Просто прикро. Зі свекрухою навіть говорити не хочу. Зрозуміло, що це її рішення й нічого не змінити, але це ми їй постійно допомагали, ми важко працювали й вона ніколи не питала, чи ми можемо.
