Хочу мати дублікат ключа від дачі, але невістка не дозволяє

Півроку тому моя невістка отримала в спадок кругленьку суму грошей. Молоді вирішили купити невелику дачу за містом. Правда, грошей вистачило на досить старенький напівзруйнований будиночок з такою ж ділянкою. Загалом, роботи там непочатий край, тільки ось займатися всім цим ніхто не поспішає.

Просто приблизно в той же час Тоня народила сина. Зараз всі свої сили молоді віддають малюкові. Звичайно, це правильно, і я рада, що у них нарешті з’явилася дитина.

Але дачу-то шкода! Туди ще й добиратися так довго, з пересадками. Легше на своїй машині, але водить тільки Андрюша. Тобто якщо і їхати туди, то всім разом.

Я боюся, що якщо ця дача простоїть в такому стані ще хоча б рік, то зробити там вже нічого не можна буде. Але ж я готова допомогти моїм рідним вже зараз!

Нещодавно вийшла на пенсію, клопотів особливих не маю, та й відчуваю себе просто прекрасно. Я там швидко порядок наведу, викину весь непотріб, приберу, де зможу. Хіба це не чудова ідея?

Гаразд якби ще з онуком можна було посидіти. Так невістка взагалі мене до дитини поки що не підпускає. Мені дуже прикро, але я тримаюся. Спасибі чоловікові, що підтримує.

Тоні потрібно зрозуміти, що таке материнство, я в це лізти я не хочу. А ось догляд за дачею можу організувати просто зразковий! Я навіть думала купити собі ділянку по сусідству, але сама так багато не потягну. Краще направлю всю свою енергію в одне місце.

Я довго все обмірковувала і вирішила сказати про все синові прямо:

«Андрюша, я тут подумала. А давай ти зробиш мені дублікат ключа від вашої дачі. Я буду туди періодично їздити, прибирати. Не можна ж, щоб будинок стояв без нагляду стільки часу! »

Відповідь сина мене шокувала. Він сказав, що дача належить Тоні, мовляв, це некрасиво, і я не можу без попередження ось так просто взяти і туди їздити. І ні про який дублікат ключа і мови бути не може!

Тю, хіба я претендую на саму дачу? Вона мені даром не потрібна. Я ж просто хочу допомогти.

Після цієї розмови я вирішила все-таки обговорити цю тему з самою Тонею. Але вона сказала мені те ж саме:

«Тамаро Анатоліївно, нам не потрібна ваша допомога. Ми будемо їздити на дачу на шашлики, потихеньку почнемо прибирати. А вже через рік зробимо все грунтовно. Будинок же їжі не просить, врешті-решт! »

Не розумію такої позиції. Шкода їм, чи що? Приїхала б, посадила б якісь квіти на клумбах, перекопала б грядки. Уже можна було б думати про розсаду в наступному році! А тепер доведеться просто чекати, поки невістка зволить почати там ремонт. Який цирк!

You cannot copy content of this page