Я в розпачі: мені нещодавно виповнилося 19 років, я симпатична дівчина з гарною фігурою, але в мене ще не було хлопця, я ні з ким не зустрічалася. Були хлопці, які мені подобалися, але не було взаємності.
Хлопці, яким подобалася я, мені не подобалися – прямо парадокс якийсь. Деякі подруги мене підколюють з цього приводу, мене це шалено злить і загострює почуття неповноцінності, непотрібності.
Друзів у мене замало. З батьками стосунки не дуже близькі: тато малотовариська людина сам по собі, з мамою особливо теж не поговориш, її мій внутрішній світ взагалі не цікавить, їй все одно, що у мене на душі.
А на душі у мене дуже сумно і порожньо. Хочу сказати, що мені просто ні з ким поговорити, мене ніхто не розуміє. Мама вважає мої проблеми сущими дрібницями, що я це все приймаю занадто близько до серця.
Я зверталася до психолога через соцмережу, але він перестав відповідати на мої sms – напевно, я і йому набридла. Мені соромно кому-небудь сказати, що хлопця в мене так і не було.
Знає про це тільки найкраща подруга, і то я іноді шкодую, що сказала їй про це. Я просто дуже зневірена, розумію, що це не смертельно і хлопці будуть, але я не знаю, як до цього поставитися.
Де і з ким познайомитися? На сайтах знайомств одні маніяки, на вулиці якось негарно – не буду ж я до хлопців чіплятися і нав’язуватися? Першою познайомитися я не підійду ніколи.
Я вважаю таку поведінку дівчат непристойною, за таке має бути соромно. Перший крок повинен завжди робити чоловік. А як мені спонукати хлопців до першого кроку? Що мені робити?
