Хотіла влаштувати приємний сюрприз. Приїхала додому, а там на неї втупилися дві пари очей – чоловіка та якоїсь незнайомки….

Є в мене подруга – вона наївна і ніжна, що кожен перехожий негідник намагається їй навішати локшини на вуха. У неї ця біда ще зі школи тягнеться, а я потім сиджу і слухаю, як важко їй живеться. Мені було спочатку нескладно, але з часом почала помічати, як це забирає мою енергію.

Тож я вирішила трохи відгородитися. Напевно, тоді вона й зустріла цього чоловіка. Я знала, що в неї жахливий смак на чоловіків, але ніколи б не подумала, що настільки. Тоді я зареклася, що більше в життя подруги лізти не буду, але зараз я майже 24 на 7 з нею на зв’язку.

Боюся, що, якщо залишу її зараз, вона собі все життя переламає, або гірше – накладе на себе руки, а я буду шкодувати до кінця своїх днів, що не вберегла. За свого чоловіка вона вискочила швидко. Не минуло й півроку, як він освідчився. Тоді це здалося мені добрим знаком.

Зараз я думаю, що справа була ось у чому. Моя подруга – дуже працьовита жінка, з 16 років забезпечує себе сама. Без роботи сидіти не буде. І її ні краплі не бентежить, якщо чоловік заробляє менше. Наскільки я пам’ятаю, він все своє життя пропрацював на рідному заводі.

Йому навіть квартира від держави дісталася за якоюсь робочою програмою, оскільки завод цегляний і на пенсію там виходять рано. Важкі умови. Ось тільки він зараз звичайнісінький охоронець, і роботи в нього як такої дві години на день. Квартира дісталася маленька.

Вони її продали і в складчину з моєю подругою купили трохи кращу, але теж невелику. Стали жити разом. Вона, звісно, скаржилася на чоловіка зрідка, але я момент вирішила, що мене це не цікавить. Лежить удома на дивані й нічого не робить? Нехай. Не хоче дітей? Такі речі краще обговорювати до заміжжя.

І вже тоді я її попередила, що з таким мужиком вона горя натерпиться. Такий він був ніякий, прісний, ледачий. Я навіть не могла зрозуміти, як він її захомутав. Здається, і подруга була такої ж думки. Вона вже точно не очікувала, що її обраний виявиться Казановою, яких ще пошукати потрібно.

Коли вона мені розповіла, що сталося, я насилу повірила в почуте. Найжахливіше в тому, що півроку тому в її чоловіка захворіла мама. Свекруха живе в передмісті, місця на неї в їх однокімнатній квартирі не було, а в моєї подруги зараз робота віддалена, вона вчителька.

У них зараз дистанційне навчання. Її чоловік, на відміну від неї, прив’язаний до роботи, не може із заводу піти. Загалом, подруга почала до мами їздити і часто ночувати там, тому що мама проходить хіміотерапію і їй часом дуже тяжко доводиться. Вона сидить біля ліжка свекрухи і перевіряє роботи учнів.

Потім увечері або на ранок їздить додому, до чоловіка. Потім знову назад. Як я зрозуміла, так тривало кілька місяців. Якось раз вона поїхала додому раніше, бо до свекрухи сестра приїхала, обіцяла кілька днів посидіти. Подруга заїхала на ринок, купила м’яса для борщу і кілька тістечок на вечір.

Хотіла влаштувати приємний сюрприз. Приїхала додому, а там на неї втупилися дві пари очей – чоловіка та якоїсь незнайомки. Жінка сиділа в її улюбленому махровому халаті й спокійно попивала чай. Прихід моєї подруги її дуже здивував. Вона запитала в її чоловіка, хто ця жінка.

Мабуть, подумала, можливо, це сестра без запрошення нагрянула. Моя подруга розповіла, що вона в тій квартирі каменя на камені не залишила. Нібито і чоловіка, і цю хамку викинула за двері, але я ж знаю свою подругу. Вона максимум сказала, що вона дружина, розплакалася і попросила вийти.

Чоловік швидко зробив ноги, щойно зрозумів, що перебуває між двох розлючених жінок. Втік у якийсь гуртожиток на перший час, а тепер телефонує їй звідти, бідкається на погані умови й проситься назад. Мало того, ще й сестра свекрухи клин вбиває.

Мовляв, як же так, невістка залишила хвору людину. Не можна ж просто так розвернутися і піти! До речі, я не знала, що подруга іноді й на ночівлі у свекрухи затримується. І за чоловіком, і за хворою жінкою у віці дивиться. Напевно, вона спочатку не розповідала мені, бо боялася, що я не схвалю.

Я ж думала, що вона так, по дрібниці допомагає, але виявилося, що зі свекрухою вона вже практично живе. У цей час чоловік живе в місті, їсть те, що дружина йому на тиждень приготує, і у вус не дме. А тепер вона в мене запитує, чи варто давати чоловіку другий шанс.

У мене відповідь одна: розлучатися, терміново! Дітей у них немає, квартиру якось поділять – куплять дві однушки, просто не в самому центрі, але жити з таким безсоромним лукавим чудовиськом – все одно що себе ховати. Це не моє життя, не мені робити в ньому помилки, але подругу шкода.

Як її підтримати, чим допомогти? Невже вона не розуміє, що калічить себе? І мені теж від цього несолодко, важко бачити її в такому стані, але я вже не витримую. Чесне слово, на неї немов порчу навели. Як її напоумити?

You cannot copy content of this page