Моїй дочці 35 років, і вона мене ненавидить. Вона виросла у повній сім’ї, у нас із чоловіком вона була єдиною. Ми дали їй гарну освіту, роботу. Коли вона одружилася, ми залишили їй свою квартиру та переїхали жити на дачу.
Свекруха на нашу вимогу переписала на неї садову ділянку, я купила їй машину. Здавалося б, що ще потрібне? А вона нас ненавидить, не дає нам спілкуватися із онуками, не дозволяє їм приймати від нас подарунки.
Старшому онукові вже дев’ять років і він потай розмовляє зі мною по телефону, щоб не гнівити своїх батьків, а молодшому три роки, він взагалі нас не знає. Вона покинула роботу за фахом та сидить удома з дітьми.
Я її вмовляла, щоб вона йшла працювати, а ми б допомогли доглядати дітей, але, схоже, що вона просто не хоче працювати. Матеріально вони живуть важко, раніше ми допомагали, але потім на цьому ґрунті посварилися.
Хотіли допомогти їм побудувати будинок на дачі, чоловік привів робітників, але зять став у позу та почав вимагати гроші, ніби сам все може вирішити. Донька стала на бік зятя і другий рік ми практично не спілкуємося.
Я неодноразово намагалася з нею поговорити, але вона мені відповідає: “З вами спілкуватися – тільки нервову систему собі псувати”. Я собі місця не знаходжу, ми все робили, щоб вона нічого не потребувала, а вона викинула нас зі свого життя.
Я сумую за нею та онуками. Чоловік теж дуже переживає, у нього проблеми зі здоров’ям через це виникли. Я себе перетворила на «собачку», який бігає і заглядає їм у вічі, а мені кажуть: «пішов геть звідси».
Єдине, що рятує в цій ситуації — це робота, я працюю на двох роботах, щоб якомога менше думати про те, що зі мною сталося. Що мені робити? Як із цим жити?
