Марина була на сьомому місяці , коли не стало її чоловіка Єгора.
Марина вважала, що саме вона винна, що чоловік потрапив в ДТП. У цьому була впевнена й свекруха Марини — Людмила Петрівна, проте народження дитини примирило обох жінок.
Через рік у Марини з’явився новий залицяльник — Дмитро. Людмила Петрівна прийняла його, але, дізнавшись, що чоловік збирається усиновити її онука, влаштувала Марині скандал.
— Людмило Петрівно, та ніхто ж не збирається забирати у вас онука, розумієте? У нас сім’я, і ми просто хочемо все оформити юридично, як слід, — Марина намагалася пояснити все свекрусі, але та навіть не хотіла її слухати й чути.
— Володя повинен знати, хто його батько! Він носитиме прізвище та по батькові Єгора, а не якихось там чоловіків!
— Ну, у нас же сім’я!
— Та я що вам? Забороняю? Вперед! Тільки до чого тут мій онук? Він — син Єгора!
Того дня Марина приміряла сукню у весільному салоні, а на телефон надійшов дзвінок від Людмили Петрівни.
— Мариночко, ну ти куди зникла? Володя прокинувся, що робити?
— Людмило Петрівно, він нічого не їв перед сном, будь ласка, нагодуйте його супчиком, він стоїть у холодильнику.
— Добре, я зрозуміла… не хвилюйся, голодним він не залишиться.
– Людмила Петрівна, а може, ви все-таки поїдете з нами до РАЦСу? Мені якось не затишно без вас.
– Ні, Мариночко, до РАЦСу я не поїду, ти не хотіла мене слухати, але цей Дмитро мені не подобається, він не хороша людина.
Марина щиро засмучувалася через негативне ставлення колишньої свекрухи до Дмитра, але скасовувати весілля не збиралася. Вона була закохана й щаслива.
***
З того часу, як Марина й Дмитро одружилися, не минуло й дня, щоб Людмила Петрівна не спровокувала сварку. Марина дуже переживала через конфлікти між колишньою свекрухою та чоловіком.
— Тепер, я вже не так укладаю Володю спати… Марино, Людмила Петрівна вже тут, як господиня, тобі самій це ще не набридло? — обурювався Дмитро.
— А що, я не можу заборонити їй бачитися з онуком?
— Бачитися з онуком! А не сидіти тут цілодобово — відчуваєш різницю? І чому не можна поводитися нормально? Навіщо чіплятися до кожного мого кроку, вона мене ненавидить! Що я їй такого зробив?
— Та нічого ти їй не зробив!
Вийшовши знову заміж, Марина відчувала провину перед покійним чоловіком. У глибині душі їй було соромно перед колишньою свекрухою за те, що вона не зберегла вірність Єгору. Саме тому Марина боялася висловлювати Людмилі Петрівні своє невдоволення, хоча й розуміла, що мати її покійного чоловіка переходить усі межі.
— Марино, ти на роботі себе виснажуєш… і що це за чоловік такий, який змушує дружину з маленькою дитиною працювати…
— Людмило Петрівно, ми з вами це вже обговорювали, я вийшла на два дні на тиждень, і я сама так захотіла, Діма мене не змушував. Я не можу цілодобово сидіти вдома, ну ви ж мене знаєте.
– Ти просто виправдовуєш його, виправдовуєш… а він підлий, користується твоєю добротою й поступливістю, я відчуваю, ти пригріла змію собі на грудях.
– Людмила Петрівна, я вас благаю — припиніть сваритися з ним, він мій чоловік.
– Я що, проти того, щоб у тебе був чоловік? Ну знайди собі хорошого, навіщо ти кинулася до першого-ліпшого… ще згадаєш мої слова, пошкодуєш, що не послухала.
Марина металася між двох вогнів. Вона не знала, як помирити Людмилу Петрівну з Дмитром. З кожним днем обстановка вдома загострювалася все більше й більше.
– Слухай, Марино, я тут поговорив з Борисом на роботі, у його дружини від першого шлюбу теж є дитина, ну, він мені розповів, які документи потрібно зібрати для усиновлення, як взагалі все це працює, я вже дещо підготував, зараз прийдемо додому, розпакуємо продукти, і я тобі все розповім.
— Дмитре, давай поки що відкладемо усиновлення…
— Не зрозумів?
— Я не знаю, що мені робити з Людмилою Петрівною, вона проти.
— І що? Ми тепер всі будемо танцювати під її дудку? Людмила Петрівна те, Людмила Петрівна се, ну скільки ж можна!?
– Дмитре, ти з самого початку знав, яка у мене ситуація!
– Марино, я хочу нормальну сім’ю, щоб Володя був моїм сином за законом! А чекати, поки якійсь бабусі щось спаде на думку, я не збираюся!
Марина дуже цінувала наміри Дмитра стати батьком її сина, народженого від іншого чоловіка, проте вона не могла піти проти колишньої свекрухи.
Подружжя щодня поверталося до розмови про усиновлення маленького Володі. Марина намагалася уникнути конфлікту й виграти час, проте бачила, що Дмитро не мав наміру поступатися Людмилі Петрівні.
— Я тобі вже казала — тільки через мій …! — Людмила Петрівна не погоджувалася на умови, які їй пропонував Дмитро, вона вважала, що у дитини є лише один батько — її покійний син.
— Людмило Петрівно, я ще раз пояснюю вам — ніхто не збирається відбирати у вас онука, я просто хочу усиновити дитину, яку виховую і маю на це повне законне право!
– Нумо, припиніть обоє! — Марина почула чергову суперечку колишньої свекрухи та чоловіка й втрутилася в неї.
– Я більше не можу на це дивитися…
– Я просто хотів поговорити з вами, як з дорослою людиною, розставити всі крапки над «і» та нарешті все вирішити!
– Людмила Петрівна, — знову втрутилася Марина.
– Ти, Мариночко, зрадила пам’ять Єгора, це через тебе він пішов з життя…
— Припиніть її звинувачувати! — Дмитро заступився за свою дружину.
— Це вона винна! — продовжувала повторювати літня жінка, — А вона раз і з легкістю все забула! А я не можу забути… я не можу… він мій син… а тепер ви ще й онука хочете відібрати!
Марина була в розпачі, вона розуміла, що ситуація зайшла в глухий кут. Питання про усиновлення потрібно було вирішити раз і назавжди, проте Марина не розуміла, як — обирати між Дмитром і Людмилою Петрівною — їй було важко.
***
Того дня Марина була на роботі, а Людмила Петрівна, як завжди, залишилася вдома, щоб посидіти з маленьким Володею. Несподівано Марині зателефонував Дмитро.
— Алло, Марино, що з твоїм телефоном? Я не можу до тебе додзвонитися.
— Я була на нараді, а що сталося?
— Людмилу Петрівну відвезли на швидкій…
— Що?
— Я був на кухні, вона з Володею була в кімнаті, їй стало зле… вона впала, я викликав швидку… Марино, лікарі кажуть, що все погано…
Марина негайно вирушила до лікарні до колишньої свекрухи. Людмила Петрівна була в реанімації. Лікарі сказали, що Марині краще поїхати додому. Жінка піднімалася сходами, як раптом їй зателефонував незнайомий номер.
– Алло, ви Марина Олегівна Коваленко?
– Так, — відповіла Марина.— А хто це?
— Це слідчий відділ, майор Юдін Микола Федорович. Скажіть, будь ласка, хто перебував у квартирі з Людмилою Петрівною Ремез, коли їй стало зле?
— Мій син Володя, але він ще маленький… і мій чоловік Дмитро, — тремтячим голосом відповіла налякана Марина.
– Людмилу Петрівну Ремез отруїли, лікарі вам про це сказали? Судячи з ваших слів, головний підозрюваний — ваш чоловік.
– Що?
***
Дмитрія взяли під варту до винесення вироку. Лікарям вдалося врятувати Людмилу Петрівну, і через деякий час її виписали додому. Через почуття провини та страху Марина відмовилася від особистого життя.
Вона, маленький Володя та Людмила Петрівна — стали жити разом. Марина піклувалася про колишню свекруху й намагалася у всьому їй допомагати.
— Людмило Петрівно, ми з Володею хочемо піти в парк, підете з нами?
— Звичайно, я б із задоволенням… І взагалі, велике тобі спасибі, Мариночко, що ти дозволила мені жити у тебе, тепер я можу цілими днями займатися з Володею , а ти помітила, як він став схожий на Єгора? Особливо зараз.
– Так, — кивнула Марина, — це правда.
Людмила Петрівна, пробачте мене, будь ласка… що я вам не вірила щодо Діми, я була сліпою дурепою.
– Ну нічого, таке буває, зате у нас зараз усе добре, правда?
— Правда…
— Ой, Марино, я хотіла тобі сказати, що відеоняня давно не працює, а я не знаю, як з нею…
— Та я її якось не використовую, нею зазвичай користувався Діма, коли залишався вдома з Володею… Напевно, пам’ять заповнилася, давайте подивимося, очистимо, щось цікаве збережемо.
– Давай, підемо подивимося.
Марина підключила відеоняню до комп’ютера. Виявляється, того дня, коли Дмитро був удома, камера працювала й зафіксувала все, що відбувалося.
Переглядаючи папки з архівними відеозаписами, Марина випадково натрапила на запис, де Людмила Петрівна добровільно й свідомо ковтала засіб від тарганів. Марина зрозуміла, що таким чином колишня свекруха, ризикуючи своїм життям, хотіла підставити Дмитра.
– Що це? Що це, Людмила Петрівна? Як ви могли!? – Марина почала несамовито кричати на літню жінку.
Людмила Петрівна дивилася на розлючену невістку й не знала, що їй відповісти.
***
Дмитра відпустили, а Марина вирішила назавжди позбавити колишню свекруху права спілкуватися з маленьким Володею. Дмитрій пробачив Марину й усиновив її дитину.
