— Звісно, у вас тут трохи тісно. Учотирьох ще нічого, а якщо хтось захоче завітати в гості?
Тамара Ігнатіївна пройшлася по веранді, провела пальцем по підвіконню й прискіпливо оглянула палець.
— Це орендована дача, Тамара Ігнатіївна, — Олена поставила на стіл каструлю з окрошкою.
— Орендована, — фиркнула свекруха. — За такі гроші можна було й просторіше знайти. Ви що, економите, чи що?
Свекруха приїхала «на день, провідати сина» і залишилася вже на третій. Спала в кімнаті Михайла, а хлопця переселили на розкладне ліжко у вітальню.
Денис, чоловік Олени, у цей момент сидів на ґанку з вудкою в руках і зосереджено перебирав волосінь. Вудка була новою, у магазинній плівці ще з минулого тижня.
— Денисе, ну що ти там возишся! — окликнула його мати.
— Іду, мамо, — Денис не зрушив з місця.
Олена мовчки розлила окрошку по тарілках. Шість років тому вона вперше орендувала цю дачу — п’ятнадцять соток, будинок із верандою, лазня, старі яблуні. Господиня, тітка Валя, здавала недорого, бо Олена тримала ділянку в порядку: фарбувала паркан, прополювала, лагодила те, що відвалювалося. По суті, дача вже давно стала її — руками, спиною, кожними вихідними.
За оренду теж платила вона. Тридцять тисяч за сезон зі своєї зарплати бухгалтера. Денис вносив гроші «коли вийде», тобто рідко.
— А Артемка коли приїде? — Тамара Ігнатіївна сіла на чолі столу, не чекаючи на господиню. — Світлана хоче відправити його на все літо до батька.
Олена завмерла з ополоником у руці.
Артем — син Дениса від першого шлюбу. Десять років. Вони бачилися кілька разів, хлопчик непоганий, тихий.
— Ми ще не вирішили, — обережно сказала Олена.
— Що тут вирішувати! — свекруха вдарила долонею по столу. — Дитина— це святе. Батько зобов’язаний бачити сина. Чи тобі чужа дитина поперек горла?
— Артем не чужий. Я про умови. У нас одна дитяча кімната й розкладне ліжко.
— Посунетеся!
Денис нарешті дійшов до веранди, сів, уткнувся в тарілку. Вудку обережно притулив до стіни, наче дитину.
Увечері, коли свекруху відвезли на електричку, Денис завів розмову. Олена одразу почула в його голосі ту оксамитову обережність, з якою просять у борг без надії на повернення.
— Олено. Тільки не хвилюйся. Я розмовляв з матір’ю.
— І?
— Справа ось у чому. Артема на літо забираємо, домовилися. Але Світлана… вона одна з трьома, їй важко. У неї ще двоє від Гени, маленькі. П’ять і сім.
— Так.
— Ну і мамі запропонувала. Навіщо їм у місті в задусі. Може, всіх трьох на дачу? Повітря, річка. Света б відпочила.
Олена відклала рушник.
— Денисе. Двоє дітей Світлани від її другого чоловіка. Хто вони для нас?
— Ну… Брати Артема. Вважай, рідні.
— А для Гени вони хто?
— Сини.
— Ось. Сини Геннадія. У них є батько й мати. Чому ж вони мають проводити літо на дачі, яку я орендую?
Денис занервував.
— Олено, ну що ти відразу починаєш розбиратися. Це ж діти.
І тут він витягнув головний козир, який у Дениса завжди був у рукаві.
— А Михайла, до речі, — Денис почухав шию. — Мати пропонує відправити його на пару тижнів до твоєї мами. Щоб звільнити кімнату для Артема. Артем все-таки гість, незручно його класти на розкладне ліжко.
Олена довго дивилася на чоловіка.
Михайло — її син від першого шлюбу. Йому сім років. На цій дачі він проводив кожне літо свого життя. Знав кожну яблуню. А тепер його пропонували відправити до бабусі, щоб звільнити ліжко для гостя.
— Тобто моя дитина їде до моєї мами, — рівно сказала Олена. — А троє чужих дітей заїжджають сюди. Я правильно зрозуміла думку Тамари Ігнатіївни?
— Та годі тобі. Не чужих. Та й взагалі, вона ж досвідчена, вона знає…
— Знає що?
Денис промовчав.
Олена пам’ятала, як на їхньому весіллі Тамара Ігнатіївна, стиснувши губи, сказала комусь із родичів: «Зі своїм причепом прийшла, розлучена». Причіп — це про Михайло. Артем був «наш хлопчик», Михайло — «її».
Наступного дня свекруха повернулася. З пакетами, банками солінь та пластиковим контейнером.
— Я привезла тут продуктів, — вона по-господарськи розставляла на кухні свої банки. — На таку зграю треба запасатися. Дениска сказав, що вже домовилися.
— Нічого ще не домовилися, — сказала Олена.
— Як це? — свекруха обернулася. — Зовсім з глузду з’їхала? Чоловік вирішив — значить, вирішено. Світлана вже дітей збирає! Квитки купили!
— Квитки? Електричка коштує тридцять гривень.
— Не чіпляйся до слів! — Тамара Ігнатіївна підвищила голос. — Тобі ж добра хочуть. Будете всі разом, як нормальна сім’я!
— Яка сім’я, Тамара Ігнатіївна? Світлана з її чоловіком Геннадієм — це сім’я. Їхні діти — це їхня сім’я.
— Знайшлася освічена, бухгалтерка! Артем — рідний син. А якщо батько бере сина, то й братів його бере. По-людськи!
— Артем — так, — кивнула Олена. — А двоє дітей Геннадія — ні.
Денис стояв у дверях і вивчав косяк з такою увагою, ніби там було написано рішення. Чоловік, який учора героїчно перебирав волосінь, сьогодні старанно вдавав, що зайшов випадково й ні до чого не причетний.
— Шкода зайвих тарілок? Ось вона, твоя натура.
Олена поставила чашку на стіл. У кухні запала тиша.
Олена підійшла до комода у кімнаті. Дістала папку. Повернулася, сіла за стіл і поклала поруч телефон із відкритим калькулятором.
— Давайте порахуємо, Тамара Ігнатіївна. Якщо ви про сім’ю і про закон.
— Що тут рахувати? — насторожилася свекруха.
— Сімейний кодекс. Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей. Своїх. Артем — син Дениса, Денис зобов’язаний його утримувати. Згодна, забираю Артема з радістю.
— Ось бачите!
— Діти Геннадія — п’ять і сім років. За законом їх зобов’язані утримувати їхні батьки — Світлана та Геннадій. Не Денис. Не я. У цих дітей є двоє живих батьків, які мають відповідні обов’язки.
— Та вони ж у гості!
— У гості на три місяці? — Олена постукала по екрану. — Порахуємо. Дача — тридцять тисяч за сезон, я плачу зі своєї зарплати. Продукти на двох дорослих і двох дітей — близько двадцяти тисяч на місяць. Додаємо ще двох дітей — це плюс сім тисяч на місяць.
Свекруха мовчала.
— Хто це буде оплачувати, Тамара Ігнатіївна? Світлана? Може Геннадій перерахує гроші на утримання своїх дітей?
— Ну… ви ж рідні…
— Геннадій — рідний батько своїм дітям. Нехай він їх і везе на свою дачу. А Світлана нехай відпочиває у себе.
— Та як ти смієш! — свекруха підвелася. — Я мати! Я Дениса одну на ноги піднімала! А ти копійки рахуєш!
— Рахую, — спокійно підтвердила Олена. — Така в мене професія. І заразом підрахувала, що ви хочете за мої гроші влаштувати безкоштовний пансіонат для дітей Світлани. А мого сина, який тут щоліта жив, — до бабусі. Щоб не заважав.
Вона відкрила папку. Дістала договір оренди.
— Ось договір. Орендар — я. Одна. Дениса тут немає. Кого пускати на ділянку, вирішую я.
Тамара Ігнатіївна потягнулася за папером, але не взяла його. Рука завмерла над столом і повільно опустилася назад на коліна.
— Денисе, — свекруха повернулася до сина. — Ти чуєш, що вона тут влаштувала? Скажи їй!
Денис перевів погляд з матері на дружину. Потім на калькулятор. Потім на договір.
— Мамо, — вичавив він. — І справді — чому діти Світлани, повинні тут відпочивати? — ніби вперше почув власні слова. — І навіщо відправляти Михайла? Це … це вже занадто, мамо.
Тамара Ігнатіївна відкрила рота. І закрила, не видавши жодного звуку.
Денис встав, пройшов на кухню й почав мовчки складати мамині банки назад у пакет.
— Артема забираємо, як домовлялися, — сказав він, не обертаючись. — Одного. Світлані так і передай.
Свекруха схопила сумку.
— Я сюди більше не повернуся! — кинула вона з порога.
— Електричка о сімнадцятій сорок, — сказала Олена. — Не запізніться.
Через два тижні від знайомих Олена дізналася, як розвивалися події далі.
Виявляється, Світлана твердо розраховувала на дачу: вона вже сказала Геннадію, що відправить дітей на літо, а вони вдвох полетять до моря.
Коли план провалився, Геннадій з’ясував, що дружина збиралася віддати його синів чужим людям за чужий рахунок, і в родині розгорілася серйозна сварка. До моря поїхали з дітьми.
Тамара Ігнатіївна страшенно образилася, дзвонила Денису, щоб поскаржитися, але той зводив розмову нанівець.
Артем приїхав на початку липня. Спав у дитячій кімнаті разом із Михайлом на розкладному ліжку.
Хлопчики за тиждень стали нерозлучною парою — ганяли на велосипедах, ловили пуголовків у банку.
Денис тепер їздив за продуктами без нагадувань і в серпні повністю сплатив орендну плату зі своєї картки.
