Мене поставили перед дуже важким вибором – моя сім’я чи мої батьки. Як можна обрати? Я вже не знаю, як далі жити. Ця ситуація вибила мене з колії. Заміж я вийшла п’ять років тому, але дитина в нас з’явилася лише рік тому.
Інколи батьки нам потроху допомагають – то трохи грошей дадуть, то закрутки чи овочі передадуть. Я вважаю це цілком нормальним. Мама знає, що зараз працює лише мій чоловік, але іноді його зарплати не вистачає на всі потреби.
А ще батьки вирішили нам допомогти з іпотекою, бо мали змогу. Коли я ще працювала, то нашої зарплати вистачало на все. Іпотека була посильною, ми за пару років самі виплатили майже половину. А завдяки допомозі моїх батьків ми вже все закрили.
І все було чудово, але нещодавно все змінилося. Чоловік вже кілька місяців реагує на моїх батьків дуже дивно. Ні з ким не розмовляє, має дуже невдоволений вигляд. Нехай він в обличчя каже, що все добре, але видно, що це не так! Що мої батьки можуть подумати?
В останній приїзд моїх батьків все повторилося. Чоловік ходив похмурий, як хмара в дощовий день. Мамі це набридло, і вона запитала його, що сталося. Коханий лише буркнув «нічого» і все. А потім пішов до іншої кімнати і закрився там. Навіть з батьками не попрощався.
Мені це так набридло, що я одразу пішла до нього. Мене переповнювало обурення і я одразу перейшла до справи. Спитала, чого він навіть не попрощався з ними, чого ходить насуплений. Мої ж батьки кривого слова не сказали, завжди допомагають.
У відповідь я лише почула, що можу вигнати його, бо квартира моя, а його тут нічого немає. За документами квартира дійсно належить мені. Але ми про це домовлялися ще до весілля, і всіх усе влаштовувало.
Я почала про це говорити, але коханий перейшов на крик одразу. Назвав мене розпещеною дитиною. Казав, що я із золотою ложкою в роті народилася і тринькаю гроші постійно. За його словами, якби не я, то й просити грошей у моїх батьків не потрібно було б.
Виявляється, я його ганьблю своєю поведінкою. А мені так прикро стало. Я вже давно не робила навіть манікюр. Коли останній раз стриглася чи фарбувалася – взагалі не пам’ятаю. Одяг купую лише тоді, коли потреба виникає. І в будинок якщо беру всяке начиння, то це завжди недорогі дрібниці.
Так, витрати у нас немаленькі, але все йде на дитину. Я ж не винна, що підгузки та ліки коштують дорого. До того ж стало прикро за згадки про золоту ложку. Так, я у мами з татом єдина дочка, і мене балували, але достаток у нас у родині завжди був середній, тож я знаю ціну грошам.
Та й чоловікові моєму ніхто і ніколи нічим не дорікав. Я не розумію, чого він так сильно на цьому зациклився. Я тепер не знаю, як взагалі батьків запрошувати до дому та як уживатися.
