– Надюшо, я все розумію — вона твоя мама. Але й ти мене зрозумій. Так далі не може тривати. Ми не витримаємо оплати всіх її примх!
– Я сама все оплачую, — Надя дивилася у вікно, щоб не зустрічатися поглядом із чоловіком. Було соромно, адже Сергій у всьому мав рацію. Їй нічим заперечити його претензії. Проблема вже давно перестала бути простою особливістю характеру. Та й зарплата Наді не безмежна.
– Так, тільки от на себе у тебе залишаються сущі копійки. Я ж бачу. Ти коли востаннє собі щось купувала? Манікюр робила? Я не сперечаюся, як чоловік, я повинен тебе утримувати. Та мені й не шкода грошей. Зрозумій, мені шкода тебе!
Кілька хвилин Надя продовжувала мовчки дивитися у вікно. Нарешті нерви не витримали, і вона розплакалася, притиснувшись до грудей чоловіка.
Яке ж все-таки щастя, що доля подарувала їй такого чудового чоловіка!
Сергій і справді був чудовим чоловіком і батьком їхньої доньки. Але колись, під час першого знайомства, він зовсім не зацікавив жваву Надю.
Хлопець і дівчина познайомилися на першому курсі університету. Вони потрапили в одну групу, і протягом п’яти років дівчина наполегливо намагалася влаштувати особисте життя, постійно натрапляючи не на тих хлопців.
А Сергій був тихим, непримітним другом, якому багато однокурсниць «плакали в жилетку» і не бачили в ньому потенційного партнера.
Лише після закінчення університету, переживши найважче розставання, прийнявши рішення закинути особисте життя і зайнятися кар’єрою, Надя отримала можливість оцінити всі достоїнства Сергія.
За щасливим збігом обставин вони влаштувалися працювати в одну фірму. Спілкування було досить млявим, обмежуючись обговоренням кумедних випадків зі студентського життя під час обідньої перерви.
Все змінилося через кілька місяців. Надя серйозно захворіла. Повертаючись з роботи, вона не стала чекати на автобус і пішла пішки. Додому дісталася промокла до нитки. Уже до ранку стало зрозуміло, що звичайним нежитем справа не закінчиться.
Написавши начальнику про погане самопочуття, Надя зрозуміла, що вдома немає ніяких ліків, запасу продуктів вистачить максимум на день, а сили поповнювати треба.
На жаль, допомогти їй нікому, бо близьких друзів у Наді не було. Мама жила далеко, подруги роз’їхалися.
– Ну все, тепер лягай і на той світ! Треба ж було тягтися пішки в таку погоду! – лаяла себе дівчина, закутуючись у ковдру.
Виникла думка викликати швидку, але Надя вирішила, що кликати лікарів з такою дурницею непристойно. Однак, вже після обіду, вона зрозуміла, що припустилася грубої помилки.
Голос став сиплий, горло стиснуло, немов залізним кільцем. При спробі лягти на спину починався приступ задухи. Дівчині стало страшно за своє життя.
До вечора Наді стало так погано, що вона ледве відрізняла реальність від дивного стану забуття, в який періодично впадала. Їй постійно здавалося, що вона чує якийсь стукіт або скрегіт.
– Надя! Надя, прийди до тями! Прокинься! – Сергій тряс дівчину, намагаючись привести її до тями. Стуком і скреготом були його спроби проникнути в квартиру після того, як вона кілька годин не відповідала на дзвінки.
Дівчина розплющила очі, але навіть не здивувалася, побачивши перед собою колишнього однокурсника.
– Надя, не засинай! Давай хоча б гарячого вип’єш.
Всю ніч хлопець напоював Надю чаєм, вимірював температуру, періодично змушуючи випити ліки.
Кілька разів Надя прокидалася і чула, як Сергій розмовляє по телефону.
– Приїжджав лікар. Зробив укол, температура спала. А чаю я в неї вже піввідра влив. Що далі? Переодягнути? Добре. А ще що?
Пізніше Надя дізнається, що Сергій підтримував зв’язок зі своєю мамою та кількома друзями-медиками, щоб точно знати, як їй допомогти.
До ранку дівчині стало значно краще. Вона навіть змогла самостійно дійти до туалету й виявити у ванній кімнаті гору своїх речей.
— Сергію, ти вирішив переглянути мій гардероб? Щось підібрав? — пожартувала вона.
– Смішно! Мама сказала, що коли ти спітнієш, тебе треба переодягнути. Що знайшов у шафі, те й одягав. Зате подивися, як ти пожвавішала! До кухні зможеш дійти, чи тобі сніданок у ліжко? Чай я вже заварив, треба випити, поки гарячий.
– Я більше не можу його бачити.
– За три дні так набрид?
– Скільки? – Надя втратила відчуття часу. – А як же твоя робота?
– Взяв відгули.
Надя відразу оцінила, наскільки Сергій турботливий. Ще два дні він провів у квартирі Наді, займаючись її лікуванням і відновленням.
Коли Надя повернулася на роботу, їхнє спілкування стало набагато тіснішим. Через кілька днів хлопець запросив Надю на побачення, де зізнався, що був у неї закоханий з першого курсу.
Вони одружилися досить швидко, всього через пару місяців, про що Надя жодного разу не пошкодувала.
Майже через три роки в родині з’явилася донька. На допомогу з невеликого селища переїхала її мама. І затрималася у молодої сім’ї на кілька років. Причому зуміла створити навколо себе такі нестерпні умови, що навіть ангельський характер Сергія не витримував.
Як тільки дочка пішла в дитячий садок, і Надя змогла вийти з декрету, необхідність у постійній присутності бабусі відпала.
Однак жінка не збиралася повертатися додому. Вона відкрила для себе принади життя у великому місті і планувала продовжити задоволення на максимально довгий термін.
Теща звільнилася з роботи, щоб сидіти з онукою, тому її утримання повністю лягло на молоду сім’ю. Бюджет у них спільний, але у кожного були й свої особисті гроші.
Гроші Наді повністю йшли на оплату примх матері. А їх, у міру дорослішання онуки, ставало все більше. У бабусі з’явилося багато вільного часу, тому вона використовувала його на повну. Ходила в театри, кіно, купувала солодощі для себе.
На її туалетному столику з’являлися дорога косметика та парфуми. Жінка часто відвідувала салони краси.
– Надю! Ти ж не хочеш, щоб тобі сказали, ніби твоя мама – селючка, – виправдовуючи нескінченні витрати, говорила мама.
– Тебе тут ніхто не знає. І нікому немає діла до того, як ти виглядаєш, – Надя розуміла, що грошей уже не вистачає.
– І все ж, я хочу бути красивою. Все життя я присвятила служінню вам з татом. Тепер його немає, ти виросла, я можу пожити для себе. Мені хочеться зайнятися собою. Зараз для цього стільки можливостей.
– Скільки, мамо? – Надя знала, що мати не відступить, поки не отримає необхідну суму.
– Всього три тисячі. Дівчина в салоні, куди я ходжу на манікюр, запропонувала купити дуже ефективну антивікову косметику.
– Мамо, але у тебе й так на столику місця немає. Може, поки що користуйся тією, що вже придбана?
– Не думала, що мені доведеться випрошувати гроші у дочки після того, як я її виростила і доглядала за нею. – Мати надула губи й пішла до кімнати, яку вони ділили з онукою.
– Ну годі ображатися! Отримаю аванс, куплю тобі цю косметику. – Наді стало соромно за себе.
– Не потрібні мені твої подачки, – буркнула жінка, виглянувши з кімнати.
Останнім часом мама стала нагадувати примхливу дитину. Подібні замашки бували й раніше (до весілля Наді), але сім’я жила скромно, і мама швидко навчилася контролювати свої «апетити».
А тепер вона вирішила розважитися за рахунок дочки. Наді не шкода оплачувати мамині розваги, косметику та здорове харчування. Проблема була в тому, що мама купувала дуже багато зайвого.
Більша частина косметики просто припадала пилом на столику, продукти псувалися, тому відправлялися у сміттєвий бак, а абонементи у спортзал і на уроки танців ставали непотрібними після першого відвідування. Хоча до цього мама слізно благала дозволити їй ходити на йогу, оскільки тільки вона здатна вилікувати хвору спину.
Сергій бачив, що Надя всіма силами намагається розтягнути свою зарплату на сім’ю та постійно зростаючі потреби мами. Якийсь час він мовчав, вважаючи, що дружина сама розбереться зі своєю матір’ю.
Він був вдячний тещі за допомогу з онукою — спочатку вони точно б без неї не впоралися. Але Юлі вже виповнилося десять, вона не потребувала няні. До школи та на секції добиралася сама, допомоги з уроками майже не потребувала.
Проте теща продовжувала жити у них і скаржитися, як вона втомлюється з дитиною. Про те, щоб повернутися до себе додому й від душі відпочити на самоті, не йшлося.
Одного разу Надя обережно натякнула матері, що тій уже можна повертатися до свого дому. Жінка образилася до глибини душі:
– Що ж, мабуть, мені справді час. Раз я вам тут заважаю! Можу прямо завтра поїхати. Дім, звісно, холодний, давно не опалювався. Нічого, на вокзалі переночую. Кину курс масажу. Моя спина ж – суща дрібниця. І запис до окуліста через тиждень зникне. Хоча б самі сходіть, може, побачите, яка у вас золота мати.
Надя вкотре зітхнула, вибачилася, пояснюючи, що мала на увазі зовсім інше. Сергій не зміг промовчати і, зачинивши двері кімнати, тихо прошепотів дружині:
– Надюшо, а ти, часом, не оплачувала своїй мамі курси театральної майстерності? Мені здається, вона їх блискуче освоїла.
– Припини, я не можу її вигнати, ти ж бачиш… – засмутилася жінка.
– Бачу. Бачу твої нігті. Я мовчу про одяг, який ти носиш роками. Ти про себе зовсім не думаєш. Все на матір витрачаєш.
– Ну не можу я їй відмовити. Вона свого часу на мене теж всі свої гроші витрачала.
– Та я не проти. Але не на шкоду собі та родині. Я, як глава сім’ї, намагаюся забезпечити вас усім необхідним. Але ти пішла на роботу, думав, нам стане легше. Мали з’явитися додаткові можливості.
При цьому теща постійно ниє, скаржиться, що в неї немає грошей. Ти після цих скарг оплачуєш усі її прохання. У підсумку, ми не можемо собі дозволити не тільки відпустку, навіть на вихідні поїхати нікуди.
Юля проситься за місто. Я не проти, якби витрати були необхідними. Але ця йога, косметика, п’ятий флакон парфумів… чи не занадто?
– Вона каже, з’явився залицяльник, для нього хоче бути красивою.
– Мені здається, це плід її бурхливої уяви. Вона скоро вичавить з тебе всі соки.
Надя слухала чоловіка, кивала і хотіла б щось виправити. Але їй бракувало рішучості.
Незабаром мама зробила таке, від чого Надя і Сергій були в шоці, не знаючи, що робити далі.
Розбираючи речі в кімнаті матері, Надя натрапила на дивний пакет, який був прихований за ліжком. У пакеті лежали якісь папери і… банківська картка.
– Що сталося? – Сергій вбіг до кімнати, коли Надя ахнула.
– Здається… мама взяла кредитну картку?
Сергій швидко оглянув вміст пакета, але нічого не зрозумів. Увечері, дочекавшись тещі, чоловік засипав її запитаннями. Вона довго мовчала, а потім зізналася:
– Так, я отримала картку, яка рятує мене від жадібної дочки.
– Кредитну? – нахмурився зять.
— Так, кредитну, — з викликом відповіла теща, сідаючи на край ліжка. — А що мені ще залишалося? Випрошувати у вас кожну копійку й вислуховувати нотації?
— Нотації? — Сергій ледве стримувався. — Ми намагаємося втримати сім’ю на плаву, а ви називаєте це нотаціями?
— Я прожила життя для вас! — різко підвищила голос жінка. — А тепер, коли хочу трохи пожити для себе, мені рахують кожну гривню!
— Мамо… — тихо озвалася Надя. — Але ж це кредит. Його потрібно віддавати…
— Віддам! — відмахнулася та. — У мене є план.
— Який? — не витримав Сергій. — Новий флакон парфумів і ще один абонемент, на який ви сходите один раз?
— Не смій так зі мною розмовляти! — образилася теща.
У кімнаті повисла важка тиша.
Надя стояла, стискаючи в руках папери. Її трясло не від злості — від страху. Вона раптом дуже чітко усвідомила: це вже не просто мамині «примхи». Це — межа.
— Скільки? — тихо запитала вона.
— Що? — не зрозуміла мати.
— Скільки ти вже витратила?
Жінка відвела погляд.
— Десять тисяч…
— Скільки?! — Сергій навіть зробив крок уперед.
— І ще ліміт залишився… — тихіше додала вона.
Надя повільно опустилася на стілець. В голові шуміло. Десять тисяч…
Це їхні зекономлені гроші на відпочинок. Це нові кросівки для Юлі, про які вона так мріяла. Це — її власне життя, яке вона відкладала «на потім». І це «потім» ніколи не наставало.
— Мамо, — голос Наді раптом став дивно спокійним. — Ми закриємо цей кредит.
Сергій різко повернувся до неї:
— Надю, ти зараз серйозно?..
Вона підняла руку, зупиняючи його.
— Ми закриємо. Але… — вона вперше за весь час подивилася матері прямо в очі. — Це востаннє.
Мати насупилася:
— Ти зараз мені умови ставиш?
— Так, — твердо відповіла Надя. — Ставлю.
Сергій завмер. Він ніколи не чув такого тону від дружини.
— З цього дня, — продовжила вона, — у нас буде чіткий бюджет. Тобі — визначена сума щомісяця. Без «ще трохи», без маніпуляцій і образ.
— Та як ти…
— І ще, — перебила Надя. — За три місяці ти повертаєшся додому.
У кімнаті стало так тихо, що було чути, як на кухні цокає годинник.
— Ти виганяєш мене? — голос матері затремтів.
— Я повертаю своє життя, — тихо сказала Надя. — І свою сім’ю.
Мати різко підвелася:
— Невдячна! Я для тебе все…
— Я вдячна, — вперше м’яко сказала Надя. — Але любов — це не про те, щоб знищити себе заради іншого.
Сльози текли по її щоках, але голос більше не тремтів.
Сергій повільно підійшов і поклав руку їй на плече. Він нічого не сказав — просто був поруч.
Мати ще щось бурмотіла, ображалася, грюкнула дверима. Але цього разу Надя не побігла за нею. Вперше — не побігла.
Минуло кілька місяців.
Було непросто. Мати то мовчала тижнями, то намагалася тиснути на жалість. Але правила більше не змінювалися.
Кредит вони закрили разом.
А потім… мама поїхала. У свій дім.
І, як не дивно, світ не зруйнувався.
Одного вечора Сергій повернувся додому з невеликою коробкою.
— Це тобі, — сказав він, простягаючи її Наді.
— Що це?
— Відкрий.
Всередині лежав сертифікат у салон краси.
— Сергію… — вона розгублено посміхнулася.
— Ти коли востаннє щось робила для себе? — тихо запитав він.
Надя не змогла відповісти. Вона просто обійняла його.
А наступних вихідних вони вперше за довгий час поїхали за місто — разом із Юлею.
І коли донька, сміючись, бігла по траві, Надя раптом відчула дивне, давно забуте відчуття.
Легкість. І спокій. І вперше за багато років — вона не відчувала провини за те, що живе своє життя.
