Я завжди думала, що помста – це не про мене. Навіщо сіяти негатив, коли в житті все взаємопов’язано? Звісно, дрібна зловтіха притаманна всім людям, так ми влаштовані. Але щоб радіти чужому горю? Це для книжкових лиходіїв, я ж звичайна жінка, у якої немає якихось ворогів.
Та й звідки їм з’явитися у звичайної домогосподарки? Але ні, виявилося, якась кількість злості в мені все-таки є. З чого все почалося… Напевно, зі знайомства. Чоловік познайомив мене зі своєю матір’ю буквально перед самим весіллям. Свекруха завжди була жінкою владною, собі на умі.
І до останнього не хотіла знайомитися з якоюсь “дівулею”, вважаючи, що її син в останню мить візьме себе в руки і скасує весілля. Тож, уперше побачивши її, я відчула на собі погляд натуральної заводчиці собак. Ось так вона дивилася на мене, як на тварину.
Оцінювальним поглядом і без особливого бажання хоча б нормально поговорити. Проте ми одружилися. І почали жити в моїй однокімнатній квартирі. До себе свекруха нас вирішила не пускати. Хоча я б і сама навряд чи захотіла жити в її квартирі попри три кімнати й гарний район.
Вона б просто мене з’їла, чесне слово. Я це знаю, бо всі ці роки свекруха примудрялася мене пиляти телефоном і особисто, коли ми зустрічалися на свята і коли її син приходив до неї в гості. Я найчастіше від такої честі відмовлялася, вигадуючи будь-яку причину.
Так, я вирішила залишитися вдома, залишаючи право заробітку чоловікові. Так нам обом здалося простіше. Мені треба було займатися господарством і за всім стежити, а чоловік працював вахтовим методом. І ось що я вам скажу: це досить нелегко, коли тижнями не бачиш власного чоловіка.
Іншу частину часу не можеш допроситися його що-небудь зробити по дому, адже він добувач, а не домогосподар. До того ж як людина він досить ледачий, але про це я здогадалася ще в дошлюбний період. Так чи інакше, купити квартиру побільше ми не змогли. Зробили чудовий ремонт, це так.
Їздили на відпочинок із сином, теж визнаю. Жили добре, але якихось великих покупок, крім автомобіля чоловікові, не було. І мене це навіть влаштовувало. Не хотілося сваритися, щось змінювати. Я думала, що після школи відправимо сина в інститут, в інше місто, а там він далі сам.
Не бачу нічого поганого в тому, щоб дати дитині бути самостійною. Він у нас хоч один, але бігати за ним і підтирати соплі я не збиралася. Та мені й не довелося. Виявилося, це його батькові знадобилася “доглядальниця”. У сенсі жінка, яка здалася йому більш гідною, ніж я в плані турботи.
Та що там чоловіку, його мамі вона сподобалася! А це потрібно вміти, так розташовувати до себе людей. Тож чоловік з’їхав від мене, а потім ми тихо розлучилися. Я залишилася при своїй квартирі, із сином, а колишній чоловік забрав свою нову жінку до мами. Загалом розповідати тут більше нічого.
Тому що я весь той період була в шоці, і мій мозок начебто постарався сам його стерти. Я дозволила синові спілкуватися з батьком, оскільки він, на мою думку, був уже дорослим. Хоча я, звісно, трохи побоювалася, що тато і бабуся можуть налаштовувати його проти мене, але що тут поробиш.
Чоловік не платив мені аліментів, але часто купував усяке синові. Ось тут, мабуть, без свекрухи вже не обійшлося. Я й не збиралася витрачати гроші колишнього чоловіка на себе. І він це прекрасно знав, але рішення було прийнято, і я нічого не мала проти.
Загалом, єдине, чого я боялася, – так це зміни діяльності. Мені здавалося, що типова домогосподарка ніколи не зможе знайти собі роботу. Ну як же, немає ні досвіду, та й звички немає. Що я вмію, крім як тримати дім у чистоті й затишку? Сидіти з дитиною? Але чужі діти – це чужі.
До них потрібен підхід і, якщо чесно, бажання якоїсь турботи. Нічого подібного в мене ніколи не було. Однак, дякую подрузі, саме вона допомогла мені порадою. У нашому районі розташувалася офісна будівля, що суцільно складається з офісів. Ось у ній я і знайшла своє джерело доходу.
Влаштувалася прибиральницею відразу на кілька фірм. Протерти пил, іноді прибрати зайве і зробити вологе прибирання. У сумі це давало мені непоганий прибуток, а до кінця дня я навіть не була втомленою. Роки практики зробили свою справу.
Приємне спілкування з молодими розумними людьми залишало море позитиву. Справи почали налагоджуватися, але, як виявилося, налагоджувалися вони тільки в мене. Чоловік часто бував у відлучці. І за цей час його нова жінка встигла скуштувати всі “принади” життя з його матір’ю.
Поскаржитися їй було нікому, тож пристрасті тільки розпалювалися, а потім колишня свекруха зламала собі стегно. І з просто злісної жінки у віці стала ще й лежачою. Тут у її нової невістки нерви не витримали, і вона просто пішла. Без попередження, наскільки я зрозуміла.
А чоловік і в найкращі дні лінувався винести сміття, але з хворою матір’ю йому стало зовсім важко. Крім того, час минав і робота чекала. Як я зрозуміла, на доглядальницю в нього заощаджень не було, а лікуватися в лікарні моя колишня свекруха зовсім відмовилася.
Тож їхня сімейка вирішила звернутися до мене, але не безпосередньо, а через сина. У двох словах це все він мені й розповів, а деякі висновки я зробила сама. Свекрусі потрібна допомога. Це питання все ще не вирішене. Я можу перекроїти свій робочий графік і допомагати їй в побуті. Це так. Але…
Щось немає ніякого бажання. Так, я знаю її багато років. І з її сином у нас були добрі часи. Спільна дитина і спогади. Ось це все. Але це ж карма називається, вірно? Я не збираюся святкувати їхнє горе, мені цього не потрібно, але допомагати теж не хочу. Поки що.
Треба все зважити і вирішити. Минуло вже три дні, а я все не можу прийняти рішення. Мабуть, потрібно ще трохи почекати, як вам здається? А може, у неї все само пройде, бувають же в житті дива?
