Мій чоловік людина дуже хороша. Гарний собою, приємний у спілкуванні. Заробляє і не скупиться на подарунки ні мені, ні своїй доньці від першого шлюбу. Я знаю, що деякі жінки ніколи в житті не вийшли б за розлученого з дитиною. Та годі, це ніяка не таємниця, але мені завжди було на це начхати.
Дівчинку я полюбила відразу ж. Хто ж винен, що в неї мама така… Та й вона була зі мною дуже милою. Чиста, світла дитина. Дітей я люблю і, звичайно, в майбутньому планую завести своїх. Як то кажуть, прищеплюйте дітям любов, ростіть їх у любові. І чоловіка свого я люблю.
Загалом, наша сім’я доволі міцна і жодних суттєвих проблем у нас немає, крім моєї маленької таємниці. Через кілька років ми подумуємо обміняти свою двокімнатну квартиру з доплатою на кращий варіант, а там і поповнення прийде. Я знаю, все так і буде.
Тому мені й легко розповідати про своє життя. Усе так би й залишалося в нас ідеальним, якби не один сімейний вечір, що відбувся десь півроку тому. Нас було чоловік вісім. Ми з чоловіком, його батьки, друзі сім’ї. Я добре знаю свекруху і свекра, та й вони до мене ставляться непогано.
Начебто люди дорослі й недурні, але от треба їм, розумієте, лізти не у свою справу. Мене вони якось запитували, коли я збираюся записатися в спортивний зал. Справа була навесні, і я ще навіть не встигла скинути вагу з зими. У мене таке буває, я не товста, просто набираю вагу, коли холодно…
Довелося якось відповідати, віджартовуватися. А того разу вони, при абсолютно зайвих людях, запитали в мого чоловіка, хто для нього важливіший: я чи донька. Запитали начебто жартома. Хоча питання досить інтимне, але він без тіні сумніву відповів, що донька для нього найдорожча.
А дружина тільки на другому місці. Мене ця відповідь дуже сильно схвилювала, а чоловік мій ще так подивився на мене з посмішкою і знову повторив, що донька для нього, хоч би що сталося, завжди буде в пріоритеті. Відтоді ми це питання більше не порушували.
Після цієї розмови в мене з’явився інший мій чоловік. Я не планувала зраджувати чоловіка, але інший знайшовся сам по собі, як за помахом чарівної палички. Познайомився зі мною в соціальній мережі. Зовсім не мій тип, якщо чесно. Низький, кремезний та ще й із дрібними очима, що бігають.
Я на таких навіть уваги ніколи не звертаю, але є в ньому те, що на той момент мені було потрібно: він просто обожнював мене у своїх листуваннях. Кілька разів ми сходили з ним у кафе. Я внутрішньо сподівалася, що він у своїй манері поведінки змусить мене просто піднятися і піти додому.
Я ж заміжня жінка. Але мої очікування не виправдалися. Він прийшов на першу ж зустріч із букетом квітів, був ввічливий, усе оплачував сам, але не це найголовніше. Щоразу, коли я дивилася йому в очі, його погляд був спрямований тільки в мій бік. Він не оцінював мене з боку, ні.
Навпаки, відчувалося одне лише обожнювання і навіть якесь преклоніння. З чоловіком, на жаль, я нічого подібного не знала. Тож наші зустрічі почали траплятися дедалі частіше, а потім уже й я трохи почала до нього прив’язуватися, але суто на фізичному рівні. Не більше того.
Для мене наші побачення стали схожими на походи до психолога. Адже я могла бути самою собою, спізнюватися, навіть іноді істерила, а він, як той песик, завжди мене чекав і був готовий допомогти. При цьому він ніколи не висловлювався щодо мого чоловіка, та й взагалі цю тему обходив стороною.
Мій комфорт для нього завжди був у пріоритеті. І все. Ніякого раптового повороту в моєму житті досі не відбулося. Я так само живу з чоловіком і його дочкою, але час від часу зустрічаюся з іншим, для розрядки. І я довго не могла зрозуміти, чому так відбувається.
Навіть у фізичному плані мені краще з чоловіком. Тоді навіщо зраджувати, ризикувати ставленням чоловіка й псувати собі карму? І лише нещодавно я це зрозуміла – уся справа в тій розмові на зустрічі із сімейством чоловіка. Мені здається, що я не змогла внутрішньо пробачити чоловіка за відповідь.
Коли він сказав, що його дочка для нього завжди буде першим номером, у мене всередині щось зламалося. Тепер це очевидно, адже я ж була впевнена, що для свого чоловіка я завжди буду най-най, а виявилося, навпаки. У мене п’ятеро братів і сестер. І для мами з татом ми всі були однаковими дітьми.
Прищеплюйте дітям любов – це не про них. Ніхто не робив мені знижку на те, що я дівчинка. Ніхто не говорив мені, що я улюблена дитина. Я ніколи не була особливою ні в чиєму житті, крім як мого таємного чоловіка. Як би сумно не було, це чиста правда.
Річ лише в тім, що для мене самої він – просто людина, з якою приємно зустрічатися і зручно спати. І не більше. Поки що я не знаю, що робити далі. Розлучатися я взагалі не збираюся. Хочу завести дитину з чоловіком і жити щасливо, щоб він мене любив. Кидати зустрічі з коханцем теж не планую.
Це як шкідлива звичка. Просто поки що немає такого бажання. Але ось у що це виллється, мені не зрозуміло. Я не вважаю себе зрадницею, адже в мене немає жодних почуттів до чужої людини. Просто потрібно якось перезавантажувати голову час від часу, а як це зробити по-іншому, я не знаю.
