Усе почалося банально: у 17 років я закінчила школу і вирішила вступати на швачку в моєму рідному містечку. З дитинства я непогано шила, та й в’язала теж, тому вирішила своє життя пов’язати з цією професією. Вступила, відучилася рік, а тут подруга запропонувала поїхати вчитися в столицю на медсестру.
Однією страшно, та й з моїми оцінками будь-яке медучилище забере мене з руками і ногами. Сказано – зроблено, і через місяць ми вже мчали на швидкому поїзді підкорювати столицю. Скажу відразу, що моя подруга – дівчинка дуже видна, з підвищеною самооцінкою і з купою залицяльників.
Я – звичайне дівчисько в ситцевій сукні і з косою до пояса. Нас поселили в гуртожиток, у кімнату з такою ж дівчиною, як і подруга. Вони здружилися, почалися нічні гулянки, а я вчилася спочатку за двох, потім за трьох. Було, звісно, складно, і через рік такого навчання дівчат відрахували з училища.
Подруга просила не залишати її і винайняти разом із нею квартиру, оскільки повертатися додому їй соромно. Із гуртожитку я пішла, знайшли якусь вбиту однушку, але грошей потрібно було досить багато, тому ми пішли працювати і домовилися: я плачу за світло і купую їжу, а вона платить квартплату.
Влаштувалася я прибиральницею в магазин, на роботу бігла одразу після пар. Подруга теж влаштувалася, а виявилося, вона папіка багатого шукала і ніяких грошей не платила, а як знайшла, так і ручкою мені помахала і відчалила в невідомому напрямку.
За тиждень господиня квартири прийшла і каже, що моя подруга попросила її прийти в цей день і вона віддасть усю суму. Мені довелося віддати все, що в мене було. Влаштувалася ще прибиральницею в кафе у вихідні, майже нічого не їла і одного разу знепритомніла на парі.
Запитаєте, чому я не повернулася додому? Та тому що дому в мене немає, мама не стало, мені ще й п’яти років не було, тато одружився з іншою. Коли мені було 13, не стало й батькп, а моя мачуха тільки зраділа, що я поїхала. Тож назад дороги немає.
У лікарні на другому тижні, викликав мене лікар і прочитав лекцію на тему правильного харчування та наслідків анорексії. Але я ж не проти, та хто мені дасть грошей, щоб на все вистачило. З училища дівчатка приходили, яблука тільки принесли, їм же не скажеш – ковбаси принесіть!
Загалом, сиджу я на лавочці, плачу, піднімаю очі і бачу, мій принц, підсаджується до мене, розговорилися. Так я познайомилася. Поки він лежав у лікарні, приходив до мене в гості, пригощав маминими котлетами. Його виписали і я думала, що загубила його, але ні.
Він почав щодня приходити до мене, приносити квіти і сосиски, відгодовувати. Одним словом, за півроку ми одружилися, переїхали жити до нього у двокімнатну квартиру, і я грішним ділом подумала, що життя налагодилося. Рік ми прожили ніби як нормально, а потім почалися гулянки.
Він на момент нашої зустрічі працював охоронцем у супермаркеті, але через місяць після весілля його звільнили. Рік ми жили на мою зарплату санітарки, я влаштувалася на останньому курсі. Ще через рік я вже чекала дитину, чоловік сказав, щоб я позбулася дитини, потім вирішили, що залишимо.
Усю вагітність чоловік не звертав на мене жодної уваги, говорив, щоб я і пискнути не сміла, адже він дозволив мені народити. Я, звичайно, розуміла, що це початок кінця, але куди мені та ще й із пузом. Народилася донька, але через рік їй терміново знадобилася операція.
Я запропонувала чоловікові розміняти квартиру і за вартість однієї кімнати зробити операцію, на що отримала удар по обличчю і відповідь. Я дивилася на свого колишнього коханого чоловіка і не могла повірити. Після цього я вирішила продати єдину дорогу річ, яка була в мене – мамин перстень.
Виручила половину потрібної для операції суми, але тут несподівано нагадано з’явилася моя стара подружка. Вона одружена з дуже багатою людиною, та й заборгувала вона мені багато чого, ось і дала грошей на операцію і післяопераційний догляд.
Я попросилася лікарів бути весь час після операції з донькою і мені дозволили, там і влаштувалася на півставки медсестрою. Коли маленькій робили операцію, її батько був напідпитку і обривав телефон, обзиваючи різними словами, що вибрала цю дегенератку, а не його.
Додому я потрапила за тиждень після операції – малятко пішло на поправку, їй дозволили пити сік, і я рвонула по гроші. Коли я зайшла у квартиру, я ледь не впала: з квартири зник телевізор, комп’ютер, пропали мої гроші, виручені за продаж маминої обручки, і мої речі.
Пізніше сусідка розповіла, що він їх спалив у дворі будинку. Я забрала документи, дитячі речі і вирішила піти в нікуди. Доньку виписали через два місяці, весь цей час я жила з нею в палаті. Після виписки я купила квиток у нікуди, доїхала до якоїсь станції і вийшла, сіла на вокзалі.
Поїзд прийшов уночі, тому ми залишилися ночувати на вокзалі, але за години дві нас розбудив наряд міліції, запитав, що ми тут спимо. Моя розповідь, мабуть, їх не пройняла, але один із міліціонерів підійшов за годину і запитав, чи піду працювати двірником у дитячий садок. Я кивнула.
Відтоді минуло вже три роки, я працюю двірником, мені дали однушку, донька ходить у той дитячий садок, перебиваємося з копійки на копійку. Нещодавно розлучилася офіційно. На суді він сказав, що гроші, які він в мене забрав, то моральна компенсація.
