Я ненавиджу свого батька з дитинства. Коли мені виповнилося шість років, мати з батьком переїхали в гуртожиток, я залишилася жити з бабусею і дідом. Батьки приходили раз на тиждень у вихідні, і для мене ці дні були пеклом.
Батько почав сильно випивати, він був жахливий у гніві. Міг із мамою сваритися, один раз накричав на бабусю, за що отримав від діда, після цього випадку до своєї матері більше не ліз, але почав “виховувати” мене.
Батьки в мене з вадами слуху, а я їхню мову жестів не знала, не розумію її й зараз. Він п’яним висловлював мені, семирічній дитині своє невдоволення цим.
Я його в ці моменти сильно боялася і починала плакати, його це дратувало ще більше, кричав на мене і замахувався. Коли я стала старшою, приблизно в 12-13 років, він почав чіплятися до мене.
За це я його люто ненавиджу і ніколи не зможу таке приниження забути. Коли мені було 14, помер дідусь і батьки переселилися до нас. Батько з кожним роком пив дедалі більше й більше, водночас ставав дедалі злішим і страшнішим.
У хід пускалися не тільки кулаки, а й ножі. Було перебито в будинку все, що можна. Я намагалася від усього відгородитися, але куди подінешся в двокімнатній квартирі?
І у ванній, і в туалеті зачинялася, і з дому вибігала, а він слідом мені кричав і біг за мною по двору. Жила місяць у родичів, потім на орендованій кімнаті. Коли з хлопцем познайомилася, майже відразу ж поїхала до нього, точніше, втекла від того, що творилося вдома.
Потім вийшла заміж. З чоловіком мені пощастило, він затятий противник будь-яких поганих звичок, у нашому домі ніколи не відбуваються гулянки і дні народження.
У ньому я впевнена на 200%, що не повторить життя мого батька. Зараз батько знущається з власної матері, моєї бабусі. Може і вдарити, і морально принижує, чекає, коли ї не стане. Не працює, всю пенсію пропиває.
Я досі не розумію, навіщо жінки терплять таких, як мій батько? Навіщо калічать життя і психіку своїм дітям? Та краще жити одній усе життя, ніж із такою мерзотою! Ніколи нічого не забуду…
