Три роки тому я розлучився. Історія була дуже неприємною. Через знайому подруги я дізнався, що дружина мені зрадила. Після цього все підтвердилося, дружина зізналася. Тоді вона запевняла мене, що покохала іншого дуже.
Хто я такий, щоб заважати чужому щастю? Протягом тижня вона з’їхала із квартири, забравши всі свої речі. Я хоч і не намагався подавати виду, але розлучення далося мені дуже важко. Перші вечори я приходив після роботи, сідав за стіл і дивився у вимкнений екран монітора. Іноді забував повечеряти. Ішов у себе.
Одні думки налазили на інші. Вранці не хотілося вставати та йти на роботу. Після роботи не хотілося повертатись додому. Легше стало після корпоративу. Напої прочистили голову.
Після корпоративу життя у шлюбі почало здаватися далеким і чужим, ніби це відбувалося з іншою людиною, не зі мною. Зараз маю нормальне життя. Просто живу.
Вчора зателефонувала колишня. Сама напросилася на “чашечку кави”. Прийшла у короткій спідниці. І як від неї божественно пахло! Вона має духи з ароматом кокоса. Вона знає, що мені подобається цей запах.
Бовтали ні про що. А коли йшла, то натякнула, що хоче дати нашим стосункам другий шанс. Я сказав, що завтра зателефоную. Зізнаюся, я завжди її кохав Люблю й досі. Але дуже не хочеться сидіти потім тижнями, вдупаючи у вимкнений монітор і займатися самокопанням.
