— Ігорю, давай проведемо цю відпустку втрьох: ти, я і Настя? — Юлія запитально поглянула на свого чоловіка. — Поїдемо кудись, орендуємо будиночок чи квартиру? А може, взагалі взяти путівку в санаторій або на базу відпочинку?
— Ууууу, розмріялася! — посміхнувся чоловік. — А коли в нас відпустка? Наприкінці серпня! На дачі якраз дозріває врожай, треба все зібрати! Ось тобі й санаторій, і база відпочинку!
Юля стиснула губи й відвернулася.
— Тим більше, що моя мама з сестрою та дітьми приїдуть, вони вже збирають речі, — продовжив чоловік.
— Ігорю, ну вони ж до нас щороку й так їздять! Можна ж хоч раз зробити по-іншому? — обурилася Юлія.
— Ти забула? Ми спеціально беремо тиждень спільної відпустки, щоб мої рідні могли приїхати до нас на дачу й побути на свіжому повітрі!
— Ага! А мені ця відпустка взагалі не підходить! Весь цей тиждень я доглядаю за твоїми родичами й займаюся консервацією, щоб дати їм із собою!
— Чого ти так розлютилася?! Насті, до речі, теж корисно побути на природі!
— Так, тільки сини твоєї сестри постійно її ображають! Вони старші й постійно дратують своїми дурними жартами!
— Ой, це ж діти! Не вигадуй! Посварилися — помирилися! Все! Розмова закінчена!
Юля ще спробувала щось сказати, але чоловік надів навушники й продовжив грати за комп’ютером. Вона лише зітхнула й вийшла з кімнати.
Увечері, коли чоловік пішов до магазину, Юлія зателефонувала подрузі:
— Оксано, це неможливо! Відпустка гірша за роботу! — скаржилася вона.
— Юль, ну то скажи, що їхати не хочеш! — парирувала Оксана.
— Ага, як же! Вчора спробувала, але Ігор непохитний…
— Та чого ти його весь час слухаєш? На мою думку, він про тебе взагалі не думає.
— Знаєш, справді! Тільки й піклується про своїх родичів, як би їм догодити! Тільки чомусь усі домашні справи звалює на мене, а сам то на риболовлю, то за грибами, вдома не буває.
— Це якось егоїстично…
— Та ще й як! Гаразд, Оксано, вибач, що я тут скаржуся…
— Та годі, подруго! Як там Настя? У мене Оленка за нею скучила, може, колись зустрінемося?
— Так, Настя теж вчора згадувала твою доньку, передай їй «привіт» від нас! — Юля зітхнула. — А зустрітися навіть не знаю коли, стільки справ до від’їзду на дачу треба встигнути зробити! Гаразд, як звільнюся, подзвоню!
— Добре! Не забудь!
Оксана була найкращою подругою Юлії й завжди її підтримувала. До того ж, їхні доньки були однолітками й чудово ладнали одна з одною.
Перед сном Юля вирішила знову поговорити з чоловіком:
— Ігорю, ну може, цього разу ми змінимо наші дачні плани? А врожай якось на вихідних зберемо, — м’яко почала вона.
— Ой, ти знову за своє?! — роздратувався чоловік. — Ми вже все вирішили! Сьогодні мама дзвонила, вони вже збираються!
— Може, вони там без нас відпочинуть? А ми з родиною кудись з’їдемо? — у Юлі все ще горіла надія.
— Як вони будуть господарювати в чужому домі?!
— Точніше, хто за ними доглядатиме, ти хотів сказати?
— Що ти починаєш, га?! Вирішили на дачу, значить на дачу! Завтра після роботи я заберу маму й Олю з хлопцями, і ми всі приїдемо!
— А ми з Настею? — здивувалася Юля.
— У тебе ж із завтрашнього дня вже відпустка, правильно? Ось зранку їдьте на дачу! Приберися там поки що, приготуй щось поїсти, а то ми всі ввечері приїдемо голодні!
Юлія зрозуміла, що розмовляти з чоловіком немає сенсу. Він справді думає тільки про себе і своїх родичів.
*****
— Ігорю, чому Юля нам не відчиняє?! — Зоя Вікторівна обурено зателефонувала своєму синові. — Мало того, що ми самі тряслися в автобусі, так ще й хвіртка зачинена!
— Мамо, ну вибач, на роботі перед відпусткою завал! Не встиг вас забрати! — почав виправдовуватися Ігор. — То постукайте у хвіртку! Юля вже має бути на дачі, чекати на вас!
— Вадику, Ілле, досить бігати! — крикнула Ольга своїм синам, які гасали навколо паркану. — Мамо, ну що там? Впустять нас сьогодні, нарешті, чи ні! Я вже втомилася тут стояти!
— Ігор сказав, що Юля має бути тут, треба постукати, — відповіла Зоя Вікторівна й застукала у хвіртку. Але двері, як і раніше, ніхто не відчиняв.
— Вона що, оглухла там?! — почала кипіти Ольга.
Зоя Вікторівна знову зателефонувала синові:
— Ігорю, твоя дружина там що, заснула?! Ми топчемося біля паркану, як жебраки, нам ніхто не відчиняє!
— Дивно… — здивувався Ігор. — Гаразд, я вже їду, через двадцять хвилин буду.
— Ну, нарешті, приїхав! — невдоволено сказала Ольга, коли Ігор під’їхав до будинку.
— Вона так і не відчинила? — запитав він, побачивши розлючених маму й сестру.
— Як бачиш: «ні»! — гримнула Зоя Вікторівна. — Взагалі ніякої поваги! Як так можна!?
— У мене хлопці вже втомилися, ми тут близько години байдикуємо! — підхопила сестра.
— Та не хвилюйтеся! Юля, мабуть, просто не почула! — заспокоював родичів Ігор.
Він своїм ключем відімкнув замок на хвіртці й підійшов до будинку, але вхідні двері теж були зачинені.
— Куди вона поділася?! — сердито запитала Зоя Вікторівна. — Невже вона не знає, що ми до неї приїдемо!?
— Та знає… — розгублено відповів Ігор. — Я вчора їй усе сказав, вона мала купити продукти й приїхати сюди, приготувати вечерю та навести лад.
— Ось як вона тут наводить порядок! — хмикнула мати.
— Та, може, кудись відійшла, до сусідки чи до колонки за водою, — відповів Ігор.
Але, коли він увійшов у дім, то не побачив ані речей дружини й доньки, ані вечері.
— Ну що там, коли будемо їсти? Хлопці в мене вже знесилені! — втиснулася слідом Ольга, але накритого столу не побачила. — Тобто?! А де їжа!?
— Не розумію, що відбувається… — Ігор був здивований не менше за свою сестру.
Він взяв телефон і набрав номер дружини, але та не відповідала.
— Нормально! — продовжувала обурюватися Ольга. — Взяла й кинула нас усіх! Ну й безсовісна у тебе дружина!
— Та Юля ніколи так не поводилася, я не розумію, що відбувається… — Ігор не знав, як на все це реагувати.
Він зайшов в Інтернет, щоб зв’язатися з дружиною через соцмережі. У її альбомі він побачив фотографію, на якій були зображені чотири квитки на поїзд. Її опублікували сьогодні вранці.
— Не зрозумів! Що це за новини?!
— Що там? — Ольга заглянула в телефон брата. — Це чиє фото? Юлі?
— Так…
— Вона що, поїхала?
— Мабуть, так…
— Серйозно?! А хто нас годуватиме? Навіщо ми взагалі сюди приїхали?! — закричала Ольга.
— Що у вас сталося?! — у дверях з’явилася Зоя Вікторівна з онуками. — Де Юля?!
— Вона поїхала, уявляєш?! Кинула нас усіх і втекла! — голосно відповіла Ольга.
— Поїхала?! Куди?! — тепер настала черга Зої Вікторівни дивуватися.
— Я не знаю, куди… — Ігор розгублено подивився на матір і сестру.
— Оце так новина! І як ми тут будемо?!
На телефоні Ігоря пискнуло повідомлення: «Абонент, якому ви дзвонили, зараз у мережі» та номер дружини. Він одразу ж набрав її номер:
— Юля?! Ти з глузду з’їхала?! Ти взагалі де?! Де Настя?!
— Тихо, Ігорю, не кричи, — спокійно відповіла дружина.
— Не кричати?! Ти куди поїхала?!
— Ми з Оксаною та доньками вирішили поїхати в сусіднє місто, відпочити. Купили путівки та кілька екскурсій.
— Що?! — задихаючись від обурення, закричав Ігор.
— Ну ти ж не захотів їхати з нами! Ось ми й об’єдналися з Оксаною, вона взяла відгули на роботі, у мене відпустка, все склалося, — не звертаючи уваги на крик чоловіка, продовжила Юлія.
— Та й Оленка з Настею були дуже раді, дівчатка так добре ладнають між собою, скучили одна за одною.
— Юля, що ти собі дозволяєш?! Як ти взагалі могла?!
— Ігорю, досить! — різко відповіла дружина. — Кожну свою відпустку я присвячую твоїм родичам, доглядаю за ними й влаштовую чудові вихідні! Цього разу я й сама хочу відпочити!
Юля вимкнула телефон, і саме в цей момент зник сигнал — поїзд в’їхав у лісову зону. Ігор не зміг додзвонитися до неї знову.
— Та ні! Я повертаюся до міста! — одразу ж зібралася Ольга. — Добре, що я взяла хлопцям шоколадки.
— Поведінка твоєї дружини просто жахлива! Це вже занадто! — незадоволено сказала Зоя Вікторівна. — Ігорю, негайно відвези нас у місто!
— Мамо, а як же свіже повітря? У саду яблука дозріли, — відповів син.
— Я все це куплю й на ринку! Залишатися тут не хочу! — суворо сказала мати. — Чи ти пропонуєш мені тут гнутися?
Ігор нічого не відповів і мовчки вийшов із дому. Він підвіз своїх родичів до міста, а сам поїхав до себе в квартиру. Залишатися на дачі без дружини йому теж не хотілося.
