Арина у п’ятирічному віці потрапила до дитячого будинку, в якому вона перебувала до повноліття.
Вона невиразно пам’ятала свою матір, а образ батька не зберігся в її пам’яті зовсім. Їй були невідомі причини, через які рідна мати відмовилася від неї.
І ось у 18 років дівчині довелося поринути у самостійне життя. Вона отримала у власність однокімнатну квартиру від держави та влаштувалася касиром в один із міських супермаркетів. Коли Арина навчалася у школі, то вчителі відзначали її здібності, тому вирішила вступити на заочне відділення одного з міських університетів.
Навчання їй давалося легко, і поєднання навчання з роботою її не напружувало.
Виконавчість та старання Арини на робочому місці були помічені, і після закінчення університету їй одразу запропонували роботу в офісі торгової компанії. Там вона й познайомилася з молодим чоловіком, який теж був співробітником цієї компанії.
Кирило був зачарований новою співробітницею і одразу почав надавати їй знаки уваги. Як виявилось, почуття були взаємними.
Через півроку після знайомства Кирило зробив Арині пропозицію, на яку вона відповіла згодою.
Згодом було знайомство з батьками Кирила. Батько Кирила цілком адекватно поставився до новини, що дівчина його сина провела своє дитинство та юність у дитбудинку, і навіть поспівчував їй.
А ось мати Кирила Валентина Сергіївна була вочевидь розчарована вибором свого сина.
Коли мати Кирила залишилася із сином наодинці, то спробувала відмовити його від цієї витівки з весіллям.
— Кирило, синку, вона ж з дитбудинку! Хто знає, які в неї гени та ким були її батьки.
– Мамо, – заперечив Кирило, – я люблю Арину, і все інше для мене не має значення.
– Як це не має значення, – обурилася мати, – а раптом її батьки карні злочинці.
Спроби Валентини Сергіївни вплинути на рішення сина не мали успіху. Після весілля молодята розмістилися у квартирі, яка була власністю дівчини .
А за рік обміняли однокімнатну квартиру на трикімнатну, природно з доплатою. Лише після цього Кирило заговорив з Ариною про поповнення у сім’ї.
— Я не проти дітей, — заявила Арина, — але я маю одну умову, вірніше це моя мрія.
— Цікаво, про що ти мрієш?
Арина, перш ніж поділитися з Кирилом своєю мрією, нагадала йому, в яких умовах пройшло її дитинство та юність.
— Я хочу, — продовжила Арина, — хоч одну дитину, приречену на повторення моєї долі, врятувати від дитбудинку і зробити по-справжньому щасливою.
– Тобто ти хочеш усиновити дитину? – насупився Кирило.
— Ось саме, — підтвердила побоювання дружина Аріна, — а потім ми матимемо своїх дітей.
— Я тебе розумію, Арино, ось тільки моя мама не схвалить твоє рішення.
— А ти, ти схвалиш? – із завмиранням у серці вимовила Арина.
— Я тебе кохаю,, і підтримаю твоє рішення.
– Уф, – видихнула Арина, – як гора з плечей. Я давно хотіла поділитися цим з тобою, ось тільки всі сміливості не вистачало.
З наступного дня Арина з Кирилом готувалися до усиновлення. Справа ця була не швидка, але через рік їм зателефонували, запропонувавши приїхати за дитиною. Побажання Арини і Кирила були враховані і в їх сім’ї з’явилася дитина.
Ось із цього моменту і почалося активне втручання матері Кирила у сімейне життя свого сина. Якось, відвідавши квартиру свого сина, Валентина Сергіївна, не соромлячись у висловлюваннях, накинулася на свою невістку.
— Що ж ти не попередила мого сина, що не матимеш своїх дітей.
Арина і після весілля продовжувала звертатися до матері Кирила на ім’я та по батькові.
— Валентино Сергіївно, — сказала Арина, — я в положенні і в мене скоро буде дитина.
– Це правда? – спитав Кирило.
– Так, я тобі сьогодні хотіла повідомити про це.
Кирило, піднявши Арину на руки, закружляв її по кімнаті у присутності матері.
— Ну, тоді мені зовсім незрозуміло, — продовжувала обурюватися Валентина Сергіївна, — а навіщо вам чужа дитина, якщо у вас скоро буде.
У встановлений термін Арина народила дівчинку. Тепер у сім’ї було дві сестрички: Маша та Настя. Ось тільки Валентина Сергіївна продовжувала ігнорувати першу дитину, і жодні докази та пояснення не діяли на жінку .
Минав час дівчинки підростали. Потім вони пішли до школи, спочатку Маша, а за два роки й Настя. Смуга відчуження, що виникла після усиновлення дитини, між Ариною та Валентиною Сергіївною не зникала, тому Арина намагалася уникати своєї свекрухи. А ось Кирило разом із своїми дівчатками продовжував відвідувати своїх батьків.
Якось, повернувшись із гостей, Машенька запитала свою маму:
— Мам, а наша бабуся любить тільки Настю, а мене не любить зовсім.
— Це не так донечка, — постаралася заспокоїти свою доньку Арина, — просто Настенька молодша за тебе, а ти ж у нас майже доросла.
Арина попросила свого чоловіка, хоч і знала, що це марно, ще раз поговорити зі своєю матір’ю.
— Інакше, я не дозволю своїм дітям там бути.
Якось склалися обставини, що Арина і Кирило не змогли потрапити на батьківські збори, які проводилися в класі, де навчалася Маша. А потім через якийсь час Валентина Сергіївна з власної ініціативи слухала на зборах відгуки вчителів про успіхи її коханої онуки Настеньки.
Після цих подій розлючена Валентина Сергіївна примчала до квартири свого сина. Дівчаток у цей час не було вдома.
– Ви що творите! — накинулася Валентина Сергіївна на батьків.
— А що сталося, мамо? — спитав Кирило.
— Ви мені поясніть , чому в цієї безрідної Машки в щоденнику одні п’ятірки і вчителі навперебій говорять про її здібності. А ось Настенька перебивається із трійки на четвірку. Виходить, вам начхати на свою рідну дочку.
— Мам, ну що ти кажеш, — приступив до роз’яснення Кирило, — просто Маша має здібності до навчання, а у Насті їх немає.
— Цього не може бути, — продовжувала кричати Валентина Сергіївна, — просто ви моїй онуці приділяєте менше уваги, ніж цій безрідній.
Арина довго стримувала себе, але цього разу її прорвало.
— Валентина Сергіївна! – заявила Арина, якщо ви ще раз назвете Машу безрідну, я вас на поріг цієї квартири більше не пущу, а їм не дозволю відвідувати бабусю.
– А ти що мовчиш! — накинулася мати на Кирила, — відколи це в цьому будинку командує не чоловік, а жінка!
– Мам, не кричи, – сказав Кирило, – по-перше, Арина має рацію, Маша наша рідна дочка, а по-друге, ти вже давно командуєш у своїй квартирі, а не батько.
– Ну, все, ноги моєї не буде тут, і дітей своїх до мене більше не приводьте, самі викручуйтесь, я вам допомагати більше не буду.
Після цих слів Валентина Сергіївна голосно грюкнула вхідними дверима.
Минув місяць. Діти іноді просилися до бабусі, але батьки їм пояснювали, що бабуся трохи захворіла, мовляв, вона старенька потрібен їй спокій. Першою не витримала Маша, вона зателефонувала бабусі.
— Бабу, як твоє здоров’я? Ми дуже переживаємо за тебе. Одужуйте, будь ласка, нам з Настею так хочеться приїхати до тебе в гості.
— Приїжджайте сьогодні, я вже одужала і зараз пектиму ваші улюблені пиріжки.
А потім Валентина Сергіївна зателефонувала Арині і вибачилася.
— Не ображайся, я тільки зараз зрозуміла, як мені дорогі мої онучки Машенька та Настенька.
Цього вечора Арина та Кирило разом зі своїми дівчатками приїхали до батьків.
З того часу між Ариною та Валентиною Сергіївною більше не виникало суперечок.
