Подруги Марії переконували, що син обрав майбутню дружину під впливом імпульсу, зненацька. Повернувся з армії, кр.в кипить, а тут хитра дівчина й почала домагатися… Підлаштовувалася, не сперечалася, погоджувалася на все.
Невисока, кремезна, коротконога, без талії, обличчя широкувате, оченята маленькі, вузькі. На думку Марії, ім’я Жанна майбутній невістці категорично не пасувало. І подружки підтакували.
– Дівчина ні те, ні се, на трійку з мінусом.
Красень-спортсмен, відмінник, після демобілізації відразу повернувся до навчання. А дівчина, з якою тільки-но познайомився, зустрівся, раз — і зав…тніла…
– Вона навмисно!
– Жанна йому не пара!
Михайло вирішив одружитися. Марія на зустрічах з колишніми однокласницями виговорилася, а вдома в коротких діалогах із сином вирішила мовчати.
Занадто сильно сяяли очі у хлопця. Побоялася, що нічна зозуля перекує денну? Або не хотіла засмучувати Михайла?
Згадала, як сама заваг…ніла в дев’ятнадцять, а двадцяти ще не виповнилося, за місяць до дня народження – народила?
Непосидючий хлопчик у ранньому дитинстві часто хворів, але підріс, став сильним, зайнявся спортом.
Часто дивував, не тільки бажанням одружитися. Марія хоч і була незадоволена, але намагалася цього не показувати.
Дитина в жодному разі не винна в помилках батьків.
А прагнення сина поводитися гідно, дати ім’я та прізвище, бути батьком – вона категорично схвалювала.
Вона вирішила, що не буде чинити так, як її власна свекруха. Та не прийняла невістку з першого дня і аж до розлучення з батьком Михайла жодного доброго слова не сказала невістці. Вони не бачилися, хоча жили в одному місті.
Розлучену Марію з дитиною прийняла, прихистила бабуся. Встигла прописати, перш ніж піти з життя. Раділа, що квартира не пропаде, рідним залишиться…
Марія, хоч і не вірила в Бога, але служби за упокій покійної бабусі замовляла регулярно. Знала, що для неї це було важливо. І згадувала стареньку з вдячністю.
Не викинула її улюблені фотографії, зберігала альбоми у себе в кімнаті. А портрет з дідом вона взагалі вставила в нову раму, тепер він висів на кухні над столом. Бабуся в молодості була красунею.
Марія була зовсім іншою, а ось Михайло теж виріс красенем.
Восени син запитав, чи можуть спочатку пожити з мамою?
Чи треба йти в деканат, просити кімнату в гуртожитку для сімейних?
Наминаі борщ і обіцяв не капризувати, якщо мати відмовить.
Дивуючись сама собі, Марія винесла вердикт.
– Перевозь свою Жанну. І кімнатами поміняємося. Більшу вам. На трьох… віддам.
Син підскочив, розцілував, прошепотів.
– Мамо, ти найкраща у світі! Не хвилюйся. Підроблятиму. На шиї у тебе не будемо.
Він запалювався, вірив у свої слова, погано уявляючи, що таке дитина в сім’ї двох студентів.
Марія не стала відкривати очі щасливому синові. Життя набагато краще навчить.
Однак багато чого на початку спільного життя молодої сім’ї на території свекрухи складалося всупереч внутрішнім прогнозам самої господині квартири!
Марія Іванівна працювала в центральній бібліотеці, очолювала відділ, отримувала скромну зарплату, але вважала, що грошей вистачить, нехай і з обмеженнями.
Але тут у всій красі показали себе дев’яності. Які спочатку обіцяли багато свободи та інших щасливих змін. А обернулися жахом. Подруги Марії ламалися одна за одною. Трималися, не здавалися, але скиглили і сварилися. Їхні чоловіки: хто вживав, хто їхав на заробітки і зникав.
На заводах перестали виплачувати зарплату. У бібліотеці зарплата тепер здавалася мізерною порівняно зі стрімким зростанням цін.
Михайло хмурився і намагався вчитися, незважаючи ні на що. У вихідні їздив з друзями за місто, допомагав літнім людям на городах збирати врожай.
Жанна продовжувала посміхатися і жартувати. І з величезним животом, коли ледь повзла на набряклих ногах на четвертий поверх без ліфта.
І після важких пол.гів у перший же ранок, показуючи чоловікові сонного хлопчика у вікно.
— Син, твій синочок! Як назвемо?
У неї всередині горіла лампочка.
І світло відбивалося в очах. Читалося в посмішці.
Незабаром невістка домовилася з пенсіонерами з першого поверху про взаємну підтримку. Ця літня пара ні з ким особливо не спілкувалася, хіба що віталася. Але Жанна здивувала, знайшла підхід до Івана Миколайовича та Олени Петрівни. Які стали доглядати за городом. За яким?
Першою з їхнього будинку Жанна розкопала землю прямо під вікнами. Посадила картоплю та моркву.
Наступної весни так багато хто вчинив, майже всі.
Там, де Марія губилася, страждала, хвилювалася, її невістка чухала потилицю і міркувала, як викрутитися. А потім одразу діяла.
Говорити, що все пропало, вона відмовлялася в принципі. А довго філософствувати молодій дружині й матері не було часу. Дитина плюс заочне навчання? Жанна перейшла на такий формат. Прекрасно!
Взагалі це були її улюблені слова:
– Прекрасно! Чудово! Просто супер!
Город під вікном? Не треба нікуди далеко їхати. І ніхто її картоплю не вкраде. Клас!
Стільки складнощів навколо? Чудове загартування характеру!
Навчання плюс дитина! Чудово. Не всім так щастить, як їй: і заміж вийшла, і малюк народився.
Марія не помітила, як перестала звертати увагу на недоліки фігури жвавої невістки, на погані манери та дивний стиль одягу, на помилки в мовленні.
Поправляла без снобізму, з звички. Жанна не ображалася, дякувала і запам’ятовувала.
Весела, спритна, енергійна – і дитина росла такою ж. Почала ходити в дев’ять місяців. Заговорила в рік.
Марія гуляла з ним і займалася з ним із задоволенням. Малюк не плаче, не верещить без причини, якщо верещить, то шукайте причину. Таке ж сонечко, як мама за характером, такий же красень зовні, як батько.
Під час сесії Жанни Дмитрик подорожував між найкращою подругою Жанни — Оленою, пенсіонерами, вже згаданими вище, та самою Марією. Добре їв. Багато спав. І поводився як зразкове немовля з педіатричних посібників.
Настраждавшись з примхливим, часто хворим, що плутав день і ніч Мишком, Марія була впевнена, що спокійні й задоволені діти — вигадка лікарів. Ні.
Ласкаво просимо в реальний світ.
Малюки, які не кричать з ранку до ночі, багато сплять, завжди готові посміхнутися — існують!
Перед Новим роком Марії стало ніяково, що вона досі не знайома з батьками Жанни. Молоді півтора року тому просто розписалися без урочистостей. Поїхали в гості самі, а до себе нікого не кликали, не було настрою на свята.
Вирішивши виправити недолік, Марія взяла однорічного онука і сіла на рейсовий автобус. Пообіцявши синові з невісткою, що повернеться до вихідних. Мовляв, відпочиньте пару днів без малюка і вашої матусі. Побудьте удвох.
Заздалегідь Жанна зателефонувала своїм рідним, як годиться.
На автовокзалі маленького містечка, більше схожого на селище, свекруху Жанни несподівано зустріла ціла юрба людей.
Десятеро людей махали руками.
Добре, що плакат: «Ласкаво просимо!» – з собою не прихопили.
Зате кімнату, яку виділили для гості, – прикрасили. Без жартів. На двері повісили зовні. На ватмані написано веселими яскравими літерами. Це молодші діти Івана та Зіни, брати та сестри Жанни, постаралися для Марії.
Марія оніміла на пів дня. Онука у неї з рук забрали ще біля автобуса. І більше віддавати не хотіли.
Марія перед сном розплакалася, виявивши на тумбочці біля ліжка чай у красивому святковому келиху та солодкий пиріжок із запискою, явно виготовленою щонайменше трьома людьми. Почерк і колір ручки відрізнялися.
Текст вражав:
– Маріє, дорога, обіймаємо! Солодких снів на новому місці! Приснися наречений нареченій!
Родина знала, що їхня міська гостя розлучена. І хтось із дрібних так пожартував. Без злості, від щирого серця.
Вранці хихикаючі бешкетники запитували, пробігаючи повз свекруху Жанни, мовляв, як? Приходив уві сні кавалер?
Відганяючи пустотливих дітлахів від столу рушником, бадьора бабуся Жанни пояснювала.
– А чому дивуєшся? Фігура, як у дівчинки! Губки бантиком. Наречена! Ось діти й вирішили тебе заміж видати. Геть звідси, кому кажу!
Останнього онука відправили на навчання.
І бабуся сіла поруч із гостею — поснідати тим, що Бог дав.
– А де Дмитрик?
Марія запізно схаменулася. Бабуся Настя почухала потилицю.
– Так у старших моїх.
– Івана та Зіни?
– Ні. Іван наймолодший. У Наталки з Сергієм. Напевно. Швидше за все. Що з тобою?
Марія схопилася за голову. Виходило, що онук ночував в іншому будинку, незрозуміло де. А вона? Дозволила? І не наполягла забрати до себе!
Вона здуріла чи що? Що відбувається?
Бабуся Настя обійняла за плечі, поцілувала в щоку. Втішила.
– Твій скарб повернуть, не переймайся! Він же наш хлопчик. Поїв і спав всю ніч.
Марія зрозуміла, що сльози бризкають на стіл.
Бабуся заметушилася. Почала вмовляти.
– Не хвилюйся, дитинко.
– Дитинко?
– А хто ж іще. Ти для мене як рідна, маленька. Не хвилюйся. Повернуть цілим й неушкодженим!
Але Марія підхопилася, щоб негайно знайти дитину!
Вийшли через п’ять хвилин. Прогулялися до Наталії. Сергій давно був на роботі. Старша дочка бабусі відірвалася від прання, повідомила, що малюка давно забрали до Зіни, вона дуже просила, а ввечері обов’язково повернуть.
– Куди відвезли?
– У село.
Марія сіла на табурет і розплакалася. Їй було не стільки страшно, скільки соромно, що вона погана мати і ненадійна бабуся.
Але через деякий час чай з м’ятою, плюс столова ложка меду з перваком, її втішили. Зіна незабаром відправила гостю назад разом із бабусею, яка до вечора обіцяла лазню.
А наступного ранку Анастасія Андріївна, та сама бабуся, навколо якої крутилося життя родини, наполегливо кликала нехрещену Марію до церкви на службу.
Канікули розтягнулися з двох днів до тижня. Марія більше не відпускала Дмитрика від себе. Тому в гості їх тягали обох. Родина жадала познайомитися. І не відмовляла собі в реалізації задуманого.
Назад на автобус веселого рум’яного онука разом із Марією, яка набрала в талії та округлилася в деяких інших місцях, завантажували в п’ятьох точно.
З собою запихнули під сидіння чотири величезні сумки. З грибами, варенням, соліннями та в’язаними шкарпетками, кофтами. Для самого хлопчика, Жанни та її чоловіка Михайла.
Просили не соромитися і приїжджати частіше! А то, дивіться, узяли за звичку. Мало того, що весілля відклали, так ще й у гості не поспішають.
Дев’яності, при всій їхній суворості, перестали бути коридором страху. Стали нормальною, хоч і в міру суворою школою, в якій, крім стусанів і штовхань, завжди було місце щастю і несподіваним гостям, теплим в’язаним шкарпеткам, запискам від бабусі Насті, посмішкам, танцям застільним пісням.
Закрутившись у всьому цьому, Марія зрозуміла, що більше посміхається, рідше хмуриться. І в цілому – задоволена.
Побачивши у себе на кухні одного з племінників Жанни, який приїхав вступати, молода бабуся сама запропонувала йому пожити у неї. Так і випалила. Мовляв, у тісноті, та не в образі.
Хлопець встав, поцілував руку, Марія від цього роззявила рота. І передав, що бабуся Настя в Марії не сумнівалася, але якби вона не змогла, то ображатися б не стала! Ось!
Бо порядки у них і в місті сильно відрізняються. Вони розуміють.
У той момент у родині все було добре, рівно.
Дмитро ходив у садок, Михайло почав викладати в школі історію, а Жанна — працювати в будівельній фірмі. Несподівано?
Покликали, було місце, обіцяли живі гроші, а не шкільні сльози. Михайло трохи образився, що запросили не його, а дружину. Але отримав слушну відповідь: мовляв, ти ж збирався писати дисертацію й переходити до університету? Ти обдурив рідних чи що?
Все розвалилося менше ніж через десять років…
Коли Дмитрик почав вигравати олімпіади з математики…
На кафедрі Михайло зустрів симпатичну молоду колегу, дочку декана факультету. Набагато молодшу за нього самого і Жанну, з великими очима, доглянуту. Каблуки, спідниця-олівець до коліна.
Повідомив дружині, що подасть на розлучення…
Жанна зблідла, ледь не зомліла. Захиталася. Марія підхопила невістку, посадила, обійняла, а синові хрипло пробурмотіла, що як же так?
– Ти сто, ні, тисячу разів говорив, що ніколи не вчиниш, як батько. Не покинеш сім’ю, дитину.
Михайло не відповів. Зібрав речі, виїхав, подав заяву про розірвання шлюбу.
І…
На цьому справа не закінчилася. Через пару місяців заглянув у гості, коли Жанни не було вдома, а Дмитро ще не повернувся зі школи. Запитав, як мати подивиться на поділ майна.
– Що ти маєш на увазі?
Охнула Марія.
– Квартиру, звичайно ж. І заздалегідь попроси Жанну виїхати. Я не хочу її засмучувати, вона буде плакати, скиглити.
Через секунду, коли здатність мислити повернулася, Марія зрозуміла, що син тримається за щоку. А вона стискає кулаки й хрипить.
— Геть з мого дому! Зрозумів?
Чи шкодувала вона про це? Про суди, брудну сімейну білизну, витягнуту на загальний огляд — ще й як.
Але тут Михайлу просто не пощастило. Суддею в перший раз виявилася одна з маминих подруг, а в другий — її близький товариш, чию дочку щойно з двома дітьми покинув чоловік у Києві…
Жаліти зрадників і відстоювати їхні права суддя не мав наміру, хоч би ти йому золоті гори пропонував.
Колишня свекруха приїжджала, щоб вирішити справу мирно…
Марія і Жанна не пустили її на поріг.
Дмитро вийшов, пройшовся з нею навколо будинку, вислухав. Він бачив цю бабусю, дай Боже, якщо втретє у свідомому віці, здивувався, звичайно, але ввічливість проявив.
Марія не просто залишилася з невісткою та онуком. Вона рішуче стала на їхній бік. Вислухала від сина безліч образливих слів, включаючи майже прокляття…
Але рішення не змінила.
– Жанна і Дмитро прописані тут. Тут їхній дім.
– Мамо?!
– Я не змогла тебе виховати, ти виріс негідником. Не впоралася. Пробач.
Нервова тяганина, що затягнулася на пару років, закінчилася не відразу. І не можна сказати, що це була чиста перемога. Довелося виплатити Михайлу якісь гроші, щоб не ділити квартиру.
Більшу частину грошей для Марії зібрали й привезли родичі. Тепер уже не Жанни, а й її, і Дмитра.
Молодий лікар Ігор ставив Марії крапельниці. Поступово все знову налагодилося.
Минуло близько двадцяти років.
Ні, Жанна більше не вийшла заміж. Але зросла в кар’єрі, водить машину, купила однокімнатну квартиру в сусідньому під’їзді. Тихо і на постійній основі зустрічається з розлученим бухгалтером зі своєї фірми.
Старіюча Марія теж живе не одна. Дмитро, хоч і побудував будинок за містом, але з’являється у бабусі тричі на тиждень. Він викладає в гімназії, учні перемагають на міжнародних олімпіадах.
Марії нудьгувати ніколи. У неї мешкають то один, то два студенти з численної родини.
Бабуся Настя пішла з життя не так давно.
Прощалася весело. Вимагала улюблених пісень. Їх співали три дні й три ночі.
Така витівниця була за життя, чудових дітей і онуків виховала.
За рік до сме.ті своїй улюбленій Марії бабуся обіцяла, що та не залишиться сама…
І ось, будь ласка.
У шістдесят сім років (!), щоправда, вона почувається чудово, жартує, що це завдяки молитвами бабусі, а виглядає років на десять молодшою, нашу Марію кличе заміж шеф-вдівець Жанни.
Він молодший за героїню, ще й шістдесяти не виповнилося, але вважає, що якщо зустрів щастя, то дзьобом – не клацай, хапай двома лапами і тримай міцно!
Так його бабуся вчила. А як ви зрозуміли, слухати наших улюблених бабусь – справа важлива.
