Україна понад усе

Людина під обстрілами йшла годувати беззахисних тварин

Війна це завжди страшно, але навіть на війні треба пам’ятати, що ми – люди. Цю історію нам розповіла не байдужа читачка…

Село біля Харкова, вже не писатиму і не говоритиму яке, та всі знають, яка зараз ситуація в тому місті.

Бабця, стара, дітей не має, живе скромно, годує собак бродячих. І знаєте, люди проходять мимо, хтось засуджує, хтось просто опускає очі.

Сусідка підійшла: -Надю, що ж ти робиш, через тиждень і самій їсти буде нічого, а ти собак годуєш, покинь їх, нехай воля Божа, то будуть жити.

-Ти б, Катю, йшла куди йшла, я ж не з твоєї кишені годую…

Так продовжувалося кілька днів, люди, які проходили повз вже добре знали, що тітка Надя підгодовує собак.

Тільки тоді, коли вже кілька днів не було її видно, волонтери забили на сполох. Тітка, як виявилося, захворіла, лежала в себе в будинку, не могла підвестися.

Собаки почувши людський голос побігли і почали жалібно скавчати, наче закликали, показували, куди треба йти.

Зараз з тіткою все добре. Вона і досі годує собак, тільки тепер ніхто не засуджує її, приносять корм та кістки.

Адже якщо людина під обстрілами йшла годувати беззахисних тварин, то мабуть не все в нас вирачено.

Ми люди, з війною чи без, але ми – люди. Не даремно нашій мові є таке слово “людина” не “people” якесь і не “человек”. ЛЮДИНА – звучить гордо. Давайте намагатися нести це горде звання і надалі.

Вам також має сподобатись...