Моя сестра вийшла заміж близько трьох років тому, а я, попри те, що старша за неї, все ще ходжу без обручки. Ну, тобто як, живу з чоловіком, але досі не розписалися. Живемо душа в душу, я сама згодна з ним, що весілля – не більше ніж штамп у паспорті.
І вже якщо нам судилося буде це зробити, я готова чекати, мені нескладно, але ось сестра мене, чесне слово, дивує. По-перше, вона вже заміжня, тож із позиції дружини теж узяла на себе деякі зобов’язання. Не тільки права і можливість розпоряджатися сімейним бюджетом.
Її чоловіка я знаю вже кілька років. Хороший хлопець, без шкідливих звичок, працьовитий, але в тому-то й річ, що, по-моєму, він іноді буває навіть занадто поступливим. Нещодавно я заходила до них додому провідати. Так сестра заявила, що їй набридло займатися домашніми обов’язками за трьох.
Зараз вона в декреті. І поки чоловік заробляє гроші, вона третій рік сидить із дитиною, але тепер її такий стан речей не влаштовує. Чоловік, прийшовши з роботи ввечері, зобов’язаний мити за собою посуд, прати свої речі, грати з дитиною. Звичайно, в обов’язки батька входять найрізноманітніші заняття.
Але висувати своєму чоловікові ультиматум? У той час як він дійсно намагається заробити їм на життя? Я вважаю, це вже перебір. По-друге, сестра завжди була, що називається, з претензією. До всіх: до батьків, до мене, навіть подруги їй були завжди винні. Ось така вона людина.
Як показує практика, саме в такий характер закохуються чоловіки. Поняття не маю чому. Є ж люди, які в лоб говорять про те, що їх не влаштовує. Тоді все можна обговорити і дійти якого б то не було результату.
Але ось пасивна агресія… Я чудово знаю, що це таке і терпіти сама б її нізащо не стала. Ну і, по-третє, це вже мої особисті погляди на життя. Я впевнена, що в домі має бути порядок, а що зламано, то чоловік відремонтує, але якщо в чоловіка немає часу або навичок, але є гроші, щоб це оплатити…
Так нехай платить. У Європі фахівцям платять шикарні зарплати за те, щоб вони приїхали, полагодили трубу або проводку. А якщо у чоловіка “золоті руки” і він сам буде всюди лізти? Не можна ж уміти все на світі. Якщо в тебе є дитина, будь добрий, знайди на неї час. Є вихідні.
Та й півгодини на день на власного сина завжди є в запасі. Жінка, навіть коли перебуває в декреті, не повинна бути рабинею. Крім того, батьківське виховання і робить із хлопчика чоловіка. У цьому я з сестрою абсолютно згодна. Але все інше… Мама теж згодна зі мною, адже їй розлучена дочка ні до чого.
А ще мама не гірше за мене знає характер своєї молодшої дочки. Я говорила з нею з цього приводу, і вона придумала, що ми повинні зайти до неї удвох, поки її чоловіка не буде вдома. Там, дивись, я з одного боку, мама з іншого – зможемо сказати все, що думаємо з приводу всієї цієї ситуації.
Адже у сестри були хлопці і до її чоловіка, але, попри всі їхні старання, союз щоразу розпадався. Добре хоч із чоловіком пощастило, але і його терпіння не вічне. Так, ви можете запитати, а яке мені, власне, діло? Подумаєш, рідна сестра, хоч і молодша. Доросла людина сама розбереться у своєму житті?
Так-то воно так, але є один нюанс. Річ у тім, що дев’ять років тому наша мама теж вважала за потрібне перестати мовчати про те, що в неї накипіло в душі. Тоді наш тато працював на виробництві, ми всі були молодші, і ситуація в сім’ї була не найпростішою.
Ну ось, але мама вирішила тоді, що тато має старатися для сім’ї більше. Є думка, значить, справа лише в практиці. Ось вона і вирішила, що старі дверцята на кухонних полицях потрібно поміняти. Мовляв, і скриплять вони давно, та й колір якийсь не такий уже став. Хто має займатися подібним?
Звичайно ж, батько сімейства. Ось мама і почала його потихеньку підбивати. Зроби та зроби, а то живемо як у сараї. Тато спершу теж не хотів звертати уваги на мамині вечірні концерти. Не до того було, та й за стільки років життя просто звик, але в якийсь момент ситуація стала критичною.
Він зібрався і того ж дня пішов за покупками. Принаймні, такою була домовленість. Зателефонував тільки ввечері, сказав, що більше так не може, а вранці прийшов уже як зовсім чужа людина для мами. Поговорив із нами. Хоча більше, звісно, звертався до мене як до старшої.
Пояснив, що тепер у нього з’явилася інша жінка, а з мамою він бути більше не може. Дуже багато вибачався. Знову ж таки, не перед своєю дружиною. І пішов, так і не полагодивши дверцят. Потім було розлучення, але я його пам’ятаю погано, тому що для мене особисто воно нічого не значило.
Батьки розлучилися, коли тато прийшов весь блідий і з мокрими очима. Тепер у нього своя сім’я, я не можу його ні в чому звинувачувати. Якийсь час він нам допомагав, але коли ми з сестрою стали старшими, перестав. Мама досі не хоче зачіпати цю тему.
Лише ховає очі, коли хтось хоча б ненароком заводить розмову про батька. Що вона хотіла, те й отримала. Мабуть, сестра вже й забула про ту історію і намагається її повторити, але особисто я впевнена – нічим хорошим такі експерименти не закінчаться.
І якщо ми тоді були не зовсім дорослими, але хоча б щось розуміли, то в сестри є шанс залишити маленького сина без батька, коли він його навіть запам’ятати не може. Не хочу, щоб її ставлення призвело до сімейної трагедії. Потрібно вчитися на чужих помилках і постаратися не робити своїх, вірно?
