Так вийшло, що я одна ставлю на ноги донечку. Але це не подобається моїм батькам та деяким моїм подругам. Вони чомусь вважають, що мені обов’язково треба вийти заміж. Чи треба це мені – нікого не цікавить.
Дитина в мене від коханого чоловіка, але в нас не склалося. Так буває й нічого через це вбиватися. В мене гарна робота, своя квартира, зарплати вистачило на спокійне життя чотирьох людей, тому я навіть не вагалася, коли дізналася про дитину.
А от мої батьки були не у захваті від мого рішення, бо це ж нагуляна дитина, але зціпивши зуби удавали, що все добре. Хоч і не втрачали нагоди підкреслити, що я їх «ганьблю». Онучку вони все ж таки любили, але завжди намагалися відсунути мене на задній план навіть у вихованні моєї доньки.
Мама час від часу нагадувала мені, що я нічого не можу дати дитині. Я терпіла тільки тому, що у глибині душі вірила тим словам. Тепер вважаю маячнею. Смішно та гірко одночасно.
Через постійні докори матері я почувалася не дуже добре, тому звернулася до спеціаліста, який допоміг мені зібрати мене по крихтах. Почала знову ходити на манікюр та педикюр, пофарбувалася, підстриглася.
З батьками довелося серйозно поговорити, навіть скандал був, але я відстояла себе. Тепер навіть пробачила їх, спілкуємось потроху. Тепер донечка бачить щасливу матір. Іноді болить душа, що росте без батька і вони не спілкуються. Але все не так сумно.
Якось після батьківських зборів я почула слова однієї «порядної» матусі. Вона з осудом своїй подружці розповідала, що матері, які виховують своїх дітей самі, нікому не потрібні, хоч і доглянуті та худі. За словами цієї гладкої жінки, на неї чоловіки злітаються, як оси на мед, бо вона порядна.
Я ледь не розсміялася. Ну як така порядна, то чого ж на інших чоловіків заглядається. Я подивилася на цю жінку, але нічого не сказала. Для себе висновки зробила. Можливо, її задовольняє наявність я якогось «мужика» поруч. Але чому вона вирішила раптом, що догляд за собою дорівнює бажанню знайти когось?
Може, нормальна жінка хоче бачити біля себе нормального чоловіка, того, хто любить і більш-менш досяг чогось в житті. Мама мене часто сватає та й подруги теж, але я ж бачу, що все не те. Регулярно отримую пропозиції або просто зійтися або одружитися. А я там уже була і не хочу!
Може, це дивно, але мені подобається моя самотність. Терпіти чужі перепади настрою, слухати вказівки «як і що мені робити» вже не хочу. Мені простіше самій купити те, що мені треба, ніж терпіти когось.
