— Ці золоті банти виглядають так, ніби ми збираємося пограбувати циганський табір, — Вероніка з огидою відкинула край багатошарової фати й пильно подивилася на декоратора. — Я замовляла відтінок «пильної троянди», а це колір дешевої фольги!
Олена Вікторівна стояла біля величезного дзеркала у фойє ресторану і намагалася приборкати легке тремтіння в руках. Вона спостерігала, як найнятий декоратор Єгор нервово перев’язує важкі стільці.
Олег, майбутній зять, ліниво колупав десертною виделкою фруктове канапе, забруднюючи кремом свій дизайнерський піджак. Його внесок у це весілля обмежувався виключно грандіозними ідеями та нескінченними вимогами до рівня сервісу.
— Олена Вікторівна, ви б ще пластикові кухлі купили, — посміхнувся він, з презирством розглядаючи кришталеві келихи. — Перед моїми партнерами по бізнесу буде дуже незручно через такий відверто провінційний розмах.
Бізнес Олега складався з великих боргів і нескінченних проєктів, які закривалися швидше, ніж встигали запуститися. Зате гонору у цього молодого чоловіка вистачало на засідання ради директорів великого столичного банку.
Олена оплатила це свято абсолютного марнославства до останньої тканинної серветки, повністю спустошивши свої накопичувальні рахунки.
Заради цього дня вона викреслила зі списку запрошених рідну сестру та племінників. Олег безапеляційно заявив, що ці прості люди не впишуться в концепцію елітного свята і безповоротно зіпсують їм фотографії.
У важкій шкіряній сумочці Олени лежав оксамитовий футляр із ключами від двокімнатної квартири. Вона збирала на неї довгих сім років, брала додаткові чергування в лікарні та відмовляла собі в найнеобхіднішому.
Вчора вона зробила фатальну помилку і повезла молодих показати їхнє майбутнє сімейне гніздечко. Олена сама клеїла там добротні шпалери в дрібну квіточку, намагаючись заощадити на бригаді робітників і створити затишок.
— Мамо, в таких інтер’єрах живуть тільки старенькі пенсіонери, — закотила очі Вероніка, поблажливо оглядаючи чисту, світлу вітальню. — Це просто знущання над хорошим смаком.
— Ми розраховуємо, що ви оплатите нам послуги сучасного дизайнера, — одразу підхопив Олег, постукуючи дорогим черевиком по новому ламінату. — Нам доведеться все це зносити до бетону, а у нас кожна копійка на рахунку.
Спогад про цю розмову досі викликав неприємне печіння в грудях. Олена тоді промовчала, вирішивши, що це звичайний передвесільний стрес і молодята просто не усвідомлюють цінності чужої важкої праці.
До них побіжно підійшла старша адміністраторка Світлана, нервово притискаючи до грудей планшет із розрахунками. Її обличчя виражало крайню міру паніки та професійного співчуття.
— Вибачте, але постачальник щойно привіз устриць та крабів, — боязко почала дівчина, намагаючись не дивитися на зятя. — Молодята змінили меню сьогодні вранці без узгодження з замовником.
Світлана глибоко зітхнула і назвала суму, від якої у Олени трохи потемніло в очах. Доплата за несподіване морське плато та колекційні напої становила понад двісті тисяч гривень.
— Цю суму необхідно внести прямо зараз, інакше шеф-кухар відмовляється починати обслуговування банкету, — закінчила адміністраторка, винувато переступаючи з ноги на ногу.
Олена перевела погляд на дочку. Вероніка стояла у своїй пишній сукні, схожа на величезне, примхливе безе, і зовсім не відчувала за собою провини.
— Які устриці? — рівним, позбавленим будь-яких емоцій голосом запитала Олена. — У нас затверджений пів року тому бюджет, до якого входять чудове запечене м’ясо та червона риба.
— Мамо, ти хочеш нас зганьбити перед серйозними людьми через якісь жалюгідні папірці? — обурилася Вероніка, і на її шиї з’явилися непривабливі червоні плями. — Олег звик до нормального меню.
Олег багатозначно хмикнув, всім своїм виглядом показуючи, що він абсолютно солідарний з нареченою і чекає на негайне вирішення фінансового питання.
У цю саму мить Олена чітко побачила крізь щільну пелену материнської любові двох абсолютно чужих, безмежно нахабних споживачів.
Усі ілюзії про те, що вона допомагає молодій сім’ї, розбилися вщент об фальшивий блиск цього ресторану. Вона кришталево ясно зрозуміла, що чорна діра їхніх запитів ніколи не закриється.
— Я не буду доплачувати ні гривні понад обумовлений кошторис, — чітко й голосно промовила Олена, дивлячись прямо в очі доньці. — У мене більше немає ні вільних коштів, ні бажання їх шукати.
— Ти завжди була нестерпно дріб’язковою і думала тільки про свої рахунки! — роздратовано випалила Вероніка, з розмаху кинувши на підлогу шовковий букет нареченої. — Тобі шкода влаштувати гідне свято для єдиної дитини!
Олег з огидою скривився і відступив на крок, ніби боячись забруднитися цією непривабливою сімейною сценою. Він уже захоплено писав комусь повідомлення на своєму модному телефоні.
— Якщо ти зараз же не оплатиш цей рахунок, можеш взагалі забиратися звідси! — голос дочки зірвався на пронизливий, злий виск.
— Ти мені більше не мати!
Ці слова гучно рознеслися по порожньому холу ресторану, змусивши декоратора Єгора упустити рулон стрічки. Олена стояла абсолютно нерухомо, не намагаючись виправдовуватися чи заспокоювати цю дику істерику.
Ніякої бурі емоцій, сліз чи глибокої образи не послідувало. Навпаки, в голові стало вражаюче ясно і легко, немов хтось нарешті відчинив вікно в задушливому приміщенні.
Вона повільно відкрила свою сумку і дістала той самий важкий оксамитовий футляр. Вероніка переможно посміхнулася, чекаючи, що мати зараз здасться і слухняно дістане банківську картку.
Але Олена просто подивилася на блискучі ключі від квартири, ласкаво погладила пальцем дерев’яний брелок і спокійно сховала футляр глибоко у внутрішню кишеню свого піджака.
Вона повернулася до застиглої від подиву адміністраторки Світлани і чітко вимовила свій вердикт.
— Мій початковий депозит покриває оренду цього приміщення рівно на дві години. Усю замовлену їжу, напої та роботу обслуговуючого персоналу я скасовую прямо з цієї секунди.
— Як це скасовуєте?! — ахнув Олег, миттєво втративши всю свою аристократичну гордовитість і вкрившись неприємним пітом. — У нас гості з’їжджаються через двадцять хвилин!
— Ви неймовірно дорослі люди з дуже високими стандартами, — без єдиної тіні посмішки відповіла Олена, дивлячись на розгубленого зятя. — Впевнена, ви самі блискуче впораєтеся з оплатою своїх устриць і розвагою корисних зв’язків.
Вона розвернулася і твердим, впевненим кроком попрямувала до масивних вхідних дверей. Яскраві ресторанні софіти та безглузді претензії залишилися далеко позаду.
В спину їй неслися обурені крики Олега і відчайдушне белькотіння Вероніки, яка раптом усвідомила весь реальний масштаб катастрофи.
Через дві години Олена сиділа за затишним столиком на відкритій веранді найдорожчого рибного ресторану в центрі міста. Вона замовила собі порцію дорадо, крижану мінеральну воду та свіжі овочі.
На столі перед нею лежав оксамитовий футляр із ключами. Завтра вранці вона обов’язково зателефонує своєму знайомому ріелтору й виставить ту саму квартиру з квітковими шпалерами на довгострокову оренду.
Гроші, отримані від оренди, вона витратить не на розвиток міфічних талантів зятя, а на купівлю розкішної заміської ділянки з високим парканом.
Олена куштувала рибу з великим задоволенням. Виявилося, що витрачати зароблені гроші виключно на себе — це неймовірно приємне і правильне заняття.
