— Чекаю на вас на день народження, — говорила мама по телефону. — Купіть торт, а то в мене грошей немає, пригостити вас буде нічим. І фруктовий чай, мій улюблений, не забудь. Подарунок — гроші.
Аня вислухала маму, погодилася з усім і поклала слухавку. Чоловік стояв навпроти й усе чув.
— Теща, як завжди, з вимогами? — посміхнувся чоловік. Йому було шкода дружину: мати постійно витягувала з неї гроші й щось вимагала.
— У неї день народження, – виправдовувалася Аня. — А грошей немає.
— У неї немає грошей, бо все переказує вашому Сергію. Знає, що ти її не покинеш, допоможеш, останню копійку віддаси. У вас такий круг взаємодопомоги, що замикається лише на тобі, Аня.
— Навіщо ти мені це зараз кажеш? Хочеш, щоб я кинула маму в день народження? Або пожалів триста гривень на торт?
— Я тебе жалію, — не витримав чоловік. — Скільки ще можна з тебе мотузки вити?
Вона переказує всю пенсію твоєму братові, всю до останньої копійки. Вона хоч раз за десять років, що ми разом, купила тобі подарунок? Може, чимось допомогла?
— Вона не зобов’язана, вона ж мама…
— А ти її, — продовжував чоловік і все більше злився, — потім забезпечуєш цілий місяць.
— Сергію теж треба допомагати, у нього дитина. Та й живуть вони далеко.
— А тобі не треба допомагати, Аня? Хто тобі допоможе?
— У мене немає дітей, а мені допоможеш ти, — жінка не розуміла, за що на неї накинувся чоловік.
Такий порядок був завжди. Мати допомагала старшому братові Ані, бо він далеко, у нього діти й йому важко.
Аня допомагала мамі, а Аню забезпечував чоловік.
Самій Ані допомага була не потрібна. Дітей у неї не було і не буде.
— Допоможу, — пробурмотів Діма й зник у кімнаті.
Доводити дружині щось, що стосується її матері, не було сенсу.
На дні народження у Ніни Павлівни зібралися лише Аня, Дмитро та подруга-сусідка.
Пили фруктовий чай, який привезли гості, і їли торт.
Більше нічого на столі не було.
За столом обговорювали не Аню з Дімою, а Сергія, який був далеко і не зміг приїхати.
А через велику зайнятість він не знайшов навіть хвилинки, щоб привітати маму.
— У Оленки ж сьогодні день народження, — розповідала Ніна Павлівна. — Моїй онучці виповнюється вісім.
Так, вона вже зовсім велика, час летить. А я її жодного разу не бачила наживо.
Ось думаю, треба квартиру продати, грошей дати Сергію, нехай привезе мені онуків.
— А куди привезе? — Діма втомився слухати й вирішив втрутитися.
— Ну куплю собі однокімнатну квартиру.
Чоловік одразу заспокоївся: гаразд, якщо так буде.
А теща продовжувала.
— Отже, у Олени день народження, я надіслала їм грошей, взяла невеликий кредит, у онучки ж має бути гарний подарунок.
Сергій сказав, що вона хоче «Айфон». Якийсь суперсучасний телефон.
Аня від подиву ледь не подавилася тортом.
— Мамо, «Айфон» — це найдорожчий телефон. Скільки ти взяла кредиту?
— Та небагато, — махнула рукою жінка. — Серегій же працює, сам може купити, я так, на цукерки відправила.
Дмитро й Аня ще трохи посиділи й пішли.
— Ти розумієш, що твій братик обманює твою маму? Зараз вона взяла кредит на подарунок, а потім продасть квартиру.
Ще рік-два, і твоя мама переїде до нас і буде просити нашу квартиру для Сергія.
Аня лише сумно зітхнула. Ну що вона могла вдіяти? Вона ж не буде сваритися з матір’ю.
А чоловік не заспокоювався.
— Ти повинна відкрити їй очі на сина!
— Я нічого не повинна, — втомлено промовила дружина. — І як ти собі це уявляєш?
— Як хочеш, але повинна!
— Все, Дмитре, обговоримо завтра, я втомилася, рано вставати.
— Навіщо? — Діма все більше злився, і його голос уже переходив у крик. — Навіщо тобі рано вставати? Ти для чого працюєш? Щоб маму забезпечувати?
Дружина не стала продовжувати конфлікт.
Наступного дня мама зателефонувала рано-вранці.
— Аня, ти сьогодні приїдеш до мене?
— Привіт, мамо. Не збиралася. Щось сталося? Ми ж вчора бачилися.
— Сталося, у мене зовсім немає продуктів.
— У конверті, який я залишила, п’ять тисяч, сходи сама в магазин.
— Їх уже немає. Сергій зранку дзвонив, йому не вистачило грошей на телефон для Олі, довелося ще докинути.
Аня розлютилася. Вперше в житті вона розлютилася на матір.
— Тобто віддала? Хоча, знаєш, мамо, це був твій подарунок, роби з ним, що хочеш. У мене більше немає грошей. Цього місяця я витратила на тебе всю зарплату.
— Тоді візьми у чоловіка. Інакше навіщо він тобі потрібен?
Аня злилася ще більше. Вона була готова відхилити виклик й більше взагалі не відповідати, не розмовляти з мамою, яка вже переходила всі межі нахабства.
— Точно не для того, щоб тебе забезпечувати, — випалила вона й вимкнула телефон.
Ніна Павлівна розлютилася. Вона ходила навколо телефону й чекала, коли вже дочка подзвонить і вибачиться перед нею.
Але Аня з цим не поспішала. Натомість вона набрала номер чоловіка.
— Дмитре, мені потрібна твоя допомога, — вже плакала вона. — Я більше не хочу забезпечувати маму. Вибач, ти мав рацію.
Аня приїхала до мами через кілька днів.
— Сюрприз, — промовила вона з порога, намагаючись приховати свою образу на матір. — А ось і ми.
— А я вас кликала? — просичала мама. — Ти мене звлишила без грошей!
— У мене самої не було грошей, — байдуже знизала плечима Аня.
Їй такі дії давалися дуже важко, але вона намагалася не відхилятися від наміченого плану.
— А зараз навіщо прийшла? Гроші з’явилися? Де продукти?
— Мамо, у мене для тебе ще кращий сюрприз. Одягайся, ми з Дімою вирішили зробити тобі справжній подарунок на день народження. Відвеземо тебе до Сергія.
Саме сьогодні вони святкують день народження Олени, я бачила в соцмережах. І для них це буде сюрприз!
— Як? — жінка дуже здивувалася. — Ось так приїхати без запрошення? А мені подарувати нічого…
Аня знала, що мати так скаже, тому підготувалася заздалегідь, дістала з сумочки гарну упаковку.
— Це нові навушники, спеціальні для айфона.
Ніна Павлівна схвально кивнула й поспішила збиратися.
— На машині три години, мамо, — підвищила голос Аня. — Поспішай, щоб ми встигли.
Жінка поспішно зібралася, і вони поїхали. Дорога була довгою. Дмитро спеціально всю дорогу розпитував про Сергія та його спосіб життя.
— Живуть вони небагато, звичайно, — з радістю говорила Ніна Павлівна. — Навіть буває, що грошей на продукти немає. Але це й зрозуміло, адже дитина росте.
Їй все потрібно: і гарний одяг, і гаджети. Живуть у своїй двокімнатній квартирі, я брала для них кредит на перший внесок, а потім — ще один, щоб з ремонтом допомогти.
Їм би не дали, вони були зовсім молоді. Але я тоді ще працювала, могла собі це дозволити.
Аня слухала з подивом. Вона пам’ятала, що Сергій поїхав жити в інше місто п’ятнадцять років тому. Приїжджав рідко, постійно просив грошей у матері.
А от давала вона чи ні, Аня вже не знала. Вона пам’ятала лише одне: мама постійно повторювала їй: «Аня, грошей немає, ніякого тобі випускного!» або «Навіть не думай вступати до інституту, мені немає чим оплатити тобі навчання».
А тепер виявилося, що вона купила йому двокімнатну квартиру у великому місті.
— Він працює на заводі, отримує копійки, зате робота надійна, не звільнять. А головне для нас — стабільність.
Та й великих зарплат у них немає. А його дружина тимчасово не працює, її звільнили, працювала у приватника. Тому важко.
Тому й день народження Оленки перенесли, вони хотіли купити тортик і посидіти вдома, запросити подружок Олени.
Діма кивав і робив стурбоване обличчя, ніби співчував тещі та її синові.
— Так, зараз важко жити, Ніно Павлівно. Але Сергію дуже пощастило з вами.
Три години пролетіли непомітно за розмовами. Діма їхав за навігатором і зупинився біля великого приватного будинку.
— Ми приїхали не туди, — сказала Ніна Павлівна. — Ти помилився, зараз я подзвоню синові.
Аня відібрала в неї телефон.
— Мамо, туди, ходімо, виходь. І подарунок не забудь, і торт.
Мама схопила подарунки й вийшла, пройшла на територію приватного будинку. Усе навколо було гарно, горіли вогники, кульки висіли всюди, велика вивіска: «З днем народження».
— Звідки ж вони стільки грошей взяли, — роззявила рота Ніна Павлівна.
Двері котеджу розчинилися, і їм назустріч вийшла красива жінка. Аня знала, що це дружина Сергія.
А ось її мама ніколи її не бачила. Сергій кілька разів показував фото, але там була зовсім інша жінка.
— Ви помилилися адресою, — з презирством промовила вона.
— Лізо, поклич Сергія, ми його родичі, — Аня все знайшла в соціальних мережах і дізналася.
— Звідки? У мого чоловіка немає родичів.
— Як це немає? — мама зблідла. — Поклич мого сина!
Сергій вийшов через п’ятнадцять хвилин, розгублений.
— Що? Що ви тут робите?
— Ах ти, безсовісний! — мати почала бити сина пакетами. — Мене обманював, я віддавала останню копійку, а ти навіть не сказав, що в тебе є мати?
Сергій вирвав у матері пакети. Не знав, що сказати, мовчки дивився то на сестру, то на матір.
— А ти знала? — мати повернулася до дочки. — І мовчала?
— Ну, звичайно, я не знала всього. Сергій у нас такий майстер конспірації, довелося докласти зусиль, щоб знайти його справжні акаунти в соцмережах.
— А я йому гроші всі віддаю. А він… Покажи мені онучку!
— Мамо, не треба… — пробурмотів чоловік.
— Показуй, я сказала. У мене для неї є подарунок.
Сергій опустив голову й зайшов у будинок, хвилин через п’ять вивів доньку. Олена дивилася на гостей гордовитим поглядом.
— Привітайся, — легенько штовхнув її в спину чоловік.
— Вітаю.
— Оленко, я принесла тобі подарунок, — Ніна Павлівна простягнула коробочку з навушниками.
Дівчинка взяла її в руки, покрутила й повернула назад.
— Це стара модель, я такими не користуюся.
Назад їхали мовчки. Ніна Павлівна витирала сльози з обличчя, Діма посміхався й дивувався. Тільки Аня знайшла, що сказати.
— Знаєш, мамо, що добре? Те, що у Сергія все добре. Він живе в достатку, донька в нього он яка. Йому можна тільки позаздрити.
Ніна Павлівна образилася і на сина, і на дочку.
Пенсію більше не надсилала, а квартиру вирішила не продавати. Вона не збиралася купувати собі однокімнатну квартиру. Вона хотіла віддати всі гроші синові, бо він просив, а сама планувала переїхати до дочки. Як добре, що не встигла.
