— Алло, мамо, Артур запропонував мені вийти за нього, уявляєш? Я так мріяла про це — стати частиною його родини!
Валентина раділа за дочку. Розумниця, красуня, їхня Катя. Вони з батьком завжди допомагали їй і підтримували її. Після школи дочка мріяла вступити до школи моделей, зовнішність і фігура дозволяли це.
Але потрібні були гроші на навчання. Батько продав бичків і свиней, грошей якраз вистачило на навчання.
Катя рідко приїжджала додому в село, міське життя закрутило її, як вихор. Катя почала сама заробляти, беручи участь у фотосесіях і показах. Батьки раділи, що донька затребувана.
Артур був єдиним сином великого начальника. Батько ні в чому йому не відмовляв. Катя не знайомила нареченого зі своїми батьками, ніколи не запрошувала їх у гості до міста.
Посилалася на те, що їй ніколи, у них з Артуром дуже насичене життя, часто літають за кордон.
Валентина працювала технічною працівницею в лікарні і на роботі часто хвалилася фотографіями доньки.
— Валю, а чому ж Катя не привезе свого нареченого познайомитися? Може, соромиться батьків?
— Та що ти, Алла. Катерина нас з батьком дуже любить.
— Ну, коли вона востаннє приїжджала? Навіть не згадаєш. А дзвонить часто?
— Та минулого тижня дзвонила. Катерина виходить заміж. Треба з батьком подумати, де взяти гроші на подарунок та підібрати вбрання.
***
— Катерино, а коли ж ти з нареченим приїдеш, познайомиш нас? Батько зробив гарну наливку, скуштував би з зятем.
— Мамо, та яка наливка, ти що? Нема часу нам приїжджати, готуємося ж до весілля, стільки всього треба зробити.
— А коли ж весілля, донько? Нам з батьком теж треба готуватися, вбрання купувати.
— Мамо, знаєш що… Не треба приїжджати до нас на весілля. Ну сама подумай, Артур із заможної родини, на весіллі буде вся вища світська еліта, а ви…
Від батька вічно тхне свинями. Уявляєш, який контраст? Ви ж і виглядаєте по-колгоспному, і поводитися в суспільстві не вмієте. Ну уяви, що я відчуватиму.
— Добре, донько, ти нас не побачиш.
Валя не знала, як сказати чоловікові. Він так чекав цього дня: побачити улюблену доньку у весільній сукні, побажати щастя. Вся стіна в будинку була обвішана фотографіями доньки.
Батько точно пам’ятав усі дати, коли були зроблені фото, і часто милувався красунею Катериною.
— Михайле… Катя попросила не приїжджати на весілля. Каже, їй буде соромно за батьків-колгоспників.
— Та як же це так? Як же так, Валю? Я ж так чекав цього дня, віддати дочку заміж… І бачити нас не хоче, соромиться… Та що ж це…
Михайло зблід. Валентина дала йому склянку води та краплі для серця, у чоловіка було хворе серце.
— Михайле, та не переймайся так… Ну не підемо, нічого страшного.
Вночі довелося викликати швидку, він все-таки сильно засмутився.
— А знаєш що, матір? Все одно прийдемо на весілля і привітаємо, маємо право! Ось ще, вона нам буде вказувати!
Валентина не хотіла цього робити, але вона бачила, що чоловіка не зупинити. Знайти дату весілля та ресторан не склало труднощів.
Артур був відомою особистістю. В інтернеті була інформація про майбутнє весілля. Валя попросила співробітницю знайти, оскільки вдома не було інтернету.
Взяла у подруги гарну сукню, купили Михайлу новий костюм. І поїхали в день весілля дочки до міста. Вони зайшли до ресторану, коли весілля було в розпалі, гості вітали молодих.
Валентина з чоловіком, з букетом квітів у руках, тихо зайшли до зали. Коли ведучий запитав, хто ще хоче привітати молодих, Михайло голосно вигукнув: «Ми хочемо!»
Ведучий запросив їх підійти та привітати молодят.
— Артуре та Катерино, вітаємо вас із створенням сім’ї! Живіть довго й щасливо. І нехай ваші діти завжди пам’ятають свої корені, хто вони, звідки, шанують і поважають батьків, не соромляться їх. Гірко!
Михайло поклав букет квітів на стіл, за яким сиділи Артур і Катя. І, взявши дружину під руку, вийшов із зали.
Артур з подивом дивився на Катю.
— Хто ці люди, Катю?
— Це мої… родичі.
Артур наздогнав Михайла з дружиною.
— Куди ж ви, стійте, залишайтеся на весіллі! Катя казала, що в неї немає родичів. Після того, як заг..ули батьки, вона ні з ким не спілкується.
— Як заг..ули батьки? Ми живі. Дочка поховала нас завчасно…
— Ви батьки Катерини? Як же так… Навіщо вона обдурила?
— Вона нас соромиться, Артуре. Ми прості люди, не створені для вищого суспільства, грошей немає, поводитися не вміємо. Ось і поховала нас, щоб не соромитися…
— Вибачте, що так вийшло… Я не знав… Пробачте…
— Артуре, я бачу, ти хороша людина. Не ображай Катьку, живіть щасливо!
— Добре. Ми обов’язково приїдемо до вас у гості й виправимо цю незручну ситуацію. Ходімо до зали, залишайтеся!
— Та ні, ми підемо, не хочемо псувати свято дочці. Вона не хотіла нас бачити, ми самовільно з’явилися.
Минуло 3 місяці. Катя так і не подзвонила батькам і не приїхала.
***
Валентина розвішувала білизну у дворі. Під’їхало таксі, з машини вийшла Катя з сумкою. Валентина продовжувала розвішувати білизну.
— Мамо, привіт. Я приїхала. Ти не рада чи що?
— Привіт. Навіщо приїхала?
— У якому сенсі навіщо? Я взагалі-то додому приїхала.
— А-а-а… Додому, значить…
— А батько вдома?
— Батько на клад..ищі.
— Що за жарти, мамо?
— Це не жарти. Хоч ти й поховала нас раніше часу, але насправді батько пішов з життя два місяці тому. Серцевий напад. Він не очікував такого від улюбленої доньки. І я тобі цього ніколи не пробачу.
Ти позбавила мене чоловіка і доньки. Їдь назад, тобі тут більше немає місця.
Катя зайшла в дім. Тиша. Ліжка батька не було. Її фотографій на стіні теж. Усе в будинку було чужим. Наче й не жила вона тут сімнадцять років.
— Мамо, я не могла приїхати раніше. Ми з Артуром три місяці були за кордоном, на острові, там погано ловив зв’язок.
Артур мене вилаяв за брехню. А ще… Ми з ним розлучаємося, виявилися занадто різними. Трьох місяців вистачило, щоб це зрозуміти. Я думаю за кордон поїхати, контракт укладу з агентством.
— Живи, Катя, як знаєш. Прощавай.
Грюкнула хвіртка. Пішла.
Валентина зайшла в будинок і розплакалася. Як же так? Що сталося з цією дівчинкою? Адже вона була доброю і ласкавою в дитинстві?
У неї більше немає дочки, треба звикати. Катя зробила свій вибір. Валентина випила заспокійливе і довго дивилася у вікно. Краще вже самотність, ніж така дочка.
