Мама мене ростила одна. Я розумію, що вона докладала зусиль, щоб мене забезпечити, але жили ми досить бідно. Виявилося, що все життя вона через мене страждала. Хоча я ніколи не скаржилася та не влаштовувала істерик. Весь цей час ненависть та образи накопичувалися в мені.
Проблема в тому, що матір мене не хотіла, і я сповна відчула на собі її ставлення до мене, хоча вона й намагалася приховувати. Та я мовчки терпіла її і мріяла якнайшвидше позбутися її. В школі була відмінницею, бо хотіла вступити в університет.
Згодом я вийшла заміж і це був той самий ковток свободи. Якось мати вирішила до мене в гості приїхати. Сказати, що я не була рада, то нічого не сказати. Та вона наче й не помітила мого настрою, як завжди. Сіли пити чай, я не витримала та й розповіла все, що було на душі.
Мати сиділа розгублена й наче не образилася. Мовчки допила чай та пішла. Я не знаю, чи зможу колись її пробачити за моє дитинство. Я прекрасно знаю, що вона мене нагуляла, але ж чомусь залишила та виростила.
