Мати вирішила переїхати до нас не одна, а з татом, та й не на місяць, а на рік. Вона вже роздумувала про те, щоб здати свою квартиру..

Я не порозумілася з мамою і вона на мене образилася. Вона занадто гіперболізує допомогу, про яку я її прошу. Я розумію, що я єдина дочка і вона намагається зробити якнайкраще. Але надлишок уваги, якщо чесно, дуже дратує.

Ситуація зовсім вийшла з-під контролю, коли  я дізналася, що чекаю дитину. Я засмучена через те, що сталося, погано сплю. Зовсім не знаю, як правильно вийти з цієї ситуації.

Після весілля я переїхала до чоловіка, а він жив в іншому міст. Стосунки з батьками у мене хороші, але бачимося ми рідко. Вони вже на пенсії, тому дорога їздити їм важко.

Ми намагаємося побачитися хоча б раз на місяць. Востаннє, коли вони приїжджали, я так щиро з мамою поговорила, а коли вона дізналася, що скоро стане бабусею, то дуже зраділа. Вона розповіла, як їй було складно, коли я була крихіткою, їй доводилося сидіти зі мною цілими днями.

Іноді вона не знала, що робити, почувала себе розгубленою. Ніхто їй зі мною не допомагав. Я вирішила порадувати маму і запропонувала їй на якийсь місяць приїхати жити до мене, коли малюк заявиться народиться. Допомога мені точно буде потрібна, та й маму хотіла порадувати.

Звичайно ж, вона погодилася, але до подальшого розвитку подій  я не була готова. Мати вирішила переїхати до нас не одна, а з татом, та й не на місяць, а на рік. Вона вже роздумувала про те, щоб здати свою квартиру. Від її слів я розгубилася.

Я запрошувала до нас не тата, а лише маму. І точно не на рік. Я дуже люблю свого батька, але я не уявляю, як поєднати його і маленьку дитину в двокімнатній квартирі. Тато зазвичай довго не може заснути та дивиться телевізор. Крім того, йому швидко з нами стає нудно.

Я хотіла, щоб приїхала лише мама, яка знає, як малюка сповивати, купати і заколисувати. А тут така новина! Звичайно, я одразу відповіла що мені потрібна тільки мамина допомога і лише на перший час.

Саме через ці слова вона й образилась і взагалі відмовилася приїжджати. Тепер я вже шкодую, що так вчинила. Не знаю, правильно це було чи ні. Можливо, варто було б погодитися з мамою? Але як би батьки жили в нас цілий рік, я не уявляю.

You cannot copy content of this page