Одного разу я купила торт. Дорогий. На замовлення… На фото він виглядав чудово, а в житті – ну вже як вийшло. Дивно. На смак він був таким солодким, що його не неможливо було їсти.
Всі поколупали в тарілках і відклали. Нікому не сподобалось. Я заплатила гроші мовчки. З боку кондитера не було запиту на критику, тому я не давала зворотний зв’язок.
Він спитав тільки, чи вчасно привезли торт та чи не пом’яли його. От і все. Поговорили. Я була впевнена, що більше до цього кондитера не звернуся, шукатиму іншого.
І раптом за тиждень кондитер раптом запитав, чи сподобався мені торт. Я зраділа. Мені не хотілося його ображати, але дати зворотний зв’язок хотілося. Я прямо відповіла, що їсти його було неможливо.
А в повідомленні прикріпила фото, де у гостей повні тарілки нез’їденого торта. І кондитер відповів: «Дякую вам, що робите мене краще». На наступний день я отримала коробку крафтового зефіру.
Такої ніжної смакоти я в житті не куштувала. Я дала і другий, і третій шанс, бо всі ми люди, ми створені для помилок, сходами яких ми йдемо до усвідомленості. І я теж жива людина, і можу помилятися.
І я хочу, щоб коли я помилюся, у мене був би другий шанс. Ця думка гріє мене і допомагає впоратися зі страхом помилок. Людям час навчитися говорити про свої почуття з повагою до чужих кордонів та емоцій тоді б ми не так боялися помилок.
