В мене скоро День народження. Єдиний подарунок, який я хочу – це власне житло. Я дуже зла на матір, яка відібрала в мене «подарунок» бабусі. З 15 років мати не цікавилася моїм життям, опікувалася мною бабуся. Вона тяжко хворіла, а я її весь час доглядала. Бабуся намагалася дати мені все необхідне так, як могла. Я навіть не здобула освіту через те, що не могла залишити бабусю одну на довгий час.
Старенька оцінила жертву, на яку мені довелося піти. Коли час прийшов, вона залишила мені спадок – свою маленьку квартиру. Ось тільки мати пішла в суд, який дійшов висновку, що я маю віддати частину батькам та зведеному брату. Щоб виконати рішення суду, довелося продати мій подарунок і попрощатися з моєю мрією. В мене просто зла не вистачає.
Мені ніхто ніколи не допомагав. Батьки всі гроші витрачають на сім’ю брата, бо в нього ж діти, на яких вони моляться. Та я звикла, що за все моє життя вони про мене жодного разу не подумали. Весь час викручувалася сама. Навіть зараз верчуся на двох роботах, а всю зарплату витрачаю на оренду житла та продукти. Навіть на дрібнички грошей не залишається.
Сподівалася, що хоч не буду думати про житло, але ні. Отриманих від продажу квартири мені не вистачить й на перший внесок за іпотекою. Від батьків лише чую, що маю заміж вийти. А коли я маю займатися особистим життям, коли мені ледь насилу вдається не опинитися на вулиці…
