– Все заніс? – грізно запитала Таня у чоловіка, який з трудом поставив дві скрині в передпокої.
– Так, дівчино, – відгукнувся він. – Так. Раз, два, чотири.
– Ну, молодець, чоловіче, наступного разу не плутайся, – і плеснула того по плечу. Хлипкий чоловічок аж присів, мабуть, рука у дівчини була важкуватою.
– Та ти чого? – зареготала Таня. – На свої ключі.
Чоловік схопив зв’язку і швидко побіг по сходах. Таня подивилася йому вслід, знизала плечима:
– Якийсь переляканий, – і розкинула руки. – Ну, вітаю, тітко Лізо. Я приїхала в гості, ти рада?
У Єлизавети кістки затріщали, коли племінниця стиснула її в обіймах.
– Вітаю, Тетяно, – прохрипіла вона, коли дівчина її відпустила. – Ти надовго?
Таня, копаючись в одному з баулів, відповіла:
– Та ні, тижнів два, не більше. Вдома господарство довго чекати не буде. Ось, – дістала вона пухнасту шаль. – Тобі, тітонько Лізо, від мами. Від наших кіз. Вона сама чесала, сама і в’язала.
Шаль була м’якою, приємною на дотик, і Єлизавета відразу накинула її на плечі.
– Краса, – прокоментувала Таня і скомандувала, – покажи мені, де кухня і де я буду спати.
Єлизавета, киваючи на баули, боязко запитала:
– А що в них?
Таня почала пояснювати:
– Ось у цих двох продукти. Картопля, сало, м’ясо, сметана, молоко. Ну, всього не перелічиш. Все своє, домашнє. Я два тижні не збираюся вашу гидоту з магазину їсти. Тут одяг мій.
А в цьому, найголовніше. Весільна сукня. Адже я для чого до тебе приїхала? Чоловіка собі знайти. А то ми з мамою без чоловіка вже загибаємося. Господарство не маленьке, допомога не завадить.
Єлизавета дивилася, як племінниця, як пушинки, розставила баули по місцях.
– А хто тобі їх допоміг донести? – нарешті задовольнила вона свою цікавість.
– А, цей? Таксист. Головне, нахабний такий, грошей за проїзд багато взяв, а допомогти не хотів. Ну я довго не розмовляю, забрала у нього ключі, відразу як миленький сумки взяв.
Єлизавета потайки зітхнула, скінчилося її спокійне життя. Гучна Тетяна з гучним голосом не дасть їй розслабитися. Ось і зараз стіл, стільці, підвіконня були зайняті сільськими продуктами.
– Ну чого стоїмо? Давай, тітонько Лізо, показуй, куди все розставити, – скомандувала Таня – І чайник постав, я зголодніла.
У нас же в селі чоловіків на пальцях перерахувати можна. Та й ті старі та одружені. Є, правда, Федька. Неодружений, але косить на два ока. Якби не це, нізащо б до вас не приїхала.
А як подумаю, раптом діти в нього підуть? Гаразд хлопці, а дівчата? Видай потім їх заміж, якщо очі в різні боки дивляться. Так що ми з мамою так вирішили. Ти в місті давно живеш, знайомства маєш. І мені чоловіка в два рахунки знайдеш, – говорила Тетяна, шумно попиваючи чай з великого келиха, який привезла з собою.
Єлизавета поперхнулася.
– Чоловіка знайти за два тижні? Та ви що з матір’ю з глузду з’їхали? Думаєте, вони пачками на дорозі валяються? Ні, моя люба, у нас теж з цим туго. Сама скільки років одна живу.
Таня встала і потягнулася.
– Я спати піду, а ти поки думай, раптом у твоїх подруг є кандидат підходящий.
Тетяна тихо хропла на дивані, а Єлизавета тихо розмовляла по телефону:
– Так,Валю, так і сказала, знайди мені чоловіка. У тебе на прикметі нікого немає? Є, ось добре. А хто? Син Світлани? Так він начебто одружений. Вже ні? Дай мені номер Світлани, я з нею поговорю.
Може, у них з Тетяною все складеться, і вона швидше поїде назад. Та не кажи. Вона півдня у мене, а вже тиск підскочив. Ну, бувай, моя люба, чекаю контакти Свєти.
– Так, Танюшо. Завтра до нас прийдуть Світлана з сином, поводься пристойно. Вони люди освічені, культурні, тож дивись, – попередила племінницю Єлизавета.
– Що ж я, вже зовсім неотесана сільська дівка? – образилася Таня. – Я вмію поводитися за столом. У скатертину не сякаюся, гази не пускаю…
– Їжте, їжте, – примовляла Єлизавета. – Ось курка, її Тетяна сама запікала. І салат беріть, все свіже, домашнє.
Світлана Ігорівна, так вона представилася, злегка скривилася:
– Ні, вже вибачте, курка і салат занадто жирні. А ось картопельку поїмо, вона дуже смачна. Ромо, ти сильно не захоплюйся, там суцільний холестерин. А у тебе печінка, шлунок слабкі.Таня примружилася:
– Якщо ваш Рома буде їсти одну картоплю, сил взагалі не буде.
Світлана Ігорівна посміхнулася натягнуто:
– Вибачте, мила, якщо зачепила вас. Самі бачите, що Рома у мене занадто тендітний і вразливий. Знаєте, Єлизавета, як він пережив розлучення? Дуже важко.
Хоча моя колишня невістка ніколи мені не подобалася. Її не влаштовувало , що Рома мало заробляє, змушувала мого хлопчика на другу роботу піти, уявляєте? Життя красивого захотілося. Я їй так і сказала, йди грошового пошукай, раз така розумна.
Таня буркнула про себе:
– Нічого собі, тендітний! Та в ньому жиру, як у нашому кабані.
Світлана Ігорівна запитала:
– Що ви сказали, мила, я не розчула?
Таня вже голосно сказала:
– Та просто син у вас, напевно, ледачий. Звик сидіти на дупі, салом аж обріс.
Гостя з обуренням підхопилася:
– Ромо, збирайся, ми йдемо. Яка невихованість, Єлизавето. Коли ти нас запросила, я думала , що твоя племінниця буде милою і приємною дівчиною. А не сільською нахлібнецею.
Таня підвелася…
– Ти кого нахлібницею назвала, бліда моль? Тітко, не тягни мене, нехай вибачиться.
Світлана Ігорівна скрикнула:
– Вставай, я сказала, ні хвилини тут не залишуся…
Рома з набитим ротом відповів:
– Зараз, мамо, тільки доїм.
Тетяна зареготала:
– Та і йдіть. Мені такого чоловіка і даром не треба. Що я з ним робитиму? Він, напевно, і робити нічого не вміє. Ні цвяха прибити, ні бабу обійняти як годиться.
– Так, тітонько Лізо, кращого нікого не було? А ця, Світлана Ігорівна? Моя курка їй не сподобалася, а її, між іншим, відразу за столом з’їдають. Звикли траву жувати, а не нормальну їжу. Бачу, на тебе надії немає. Сама знайду підходящого, – прокоментувала Таня, коли за гостями зачинилися двері.
Єлизавета зітхнула.
– Ну ось, зараз почнуться плітки. Ти мені зашкодила, племінниця, тепер всі косо дивитимуться.
Таня поплескала її по плечу:
– Знайшла про кого засмучуватися. Нехай йде твоя Світлана разом зі своїм хряком-переростком в лазню. Культурні вони, три ха-ха.
А наостанок таке слово видала- Єлизавета не витримала і захихикала:
– Ти права. Таку рідню нам не треба.
Тетяни не було майже цілий день . Єлизавета вже вся змучилася. Хто знає, що в місті може статися.
Нарешті племінниця з’явилася. Втомлено сіла на стілець і розчаровано сказала:
– Так, тітонько Лізо, ти мала рацію. Нормального чоловіка мені тут не знайти. Познайомилася з одним в їдальні. Зайшла туди поїсти. Він до мене і підсів.
Андрієм звати. Цілу годину мені в вуха дув, який він хороший, та вродливий. Жер, як не в себе. А потім втік і мені довелося за нього заплатити.
Мені не грошей шкода, а те, що в душу плюнув. Ну сказав би, що голодний і заплатити нічим. Навіщо тікати?
А в парку? Підсів до мене один. В’ячеславом назвався. Я, каже, художник, а ви красуня. Ходімо до мене, я вас напишу.
Краще б не ходила. Привів в якийсь сарай і каже, роздягайся, з натури тебе малювати буду. Я йому полотно на голову одягла, пару тюбиків фарби на голову вичавила.
Нічого собі, запропонувати таке порядній дівчині. Ні, краще поїду додому. Заміж за Федьку піду. Будь, що буде. Він хоч працювати вміє, – сумно сказала Таня і пішла збирати речі.
– Ну, приїжджай ще, – заплакала Єлизавета на прощання. – Завжди буду рада. – Таня обійняла тітку і витерла сльозу, що набігла на очі.
– І ти до нас. У нас добре. Ліс, річка поруч. Хоч відгодуємо тебе трохи. А то одна шкіра та кістки.
“Не дарма я до тебе, тітонько Лізо, з’їздила. У поїзді чоловіка собі знайшла. Звуть Колею. Ми з ним в одному плацкарті їхали. Поговорили про те, про се. Він теж із села.
Сподобалися один одному, я його в гості запросила. Він приїхав, познайомився з усіма. Полагодив нам всі паркани, сараї полагодив. А потім і заміж покликав.
Так що приїжджай, тітонько Лізо, на весілля. Я тебе з Колею познайомлю. Він хороший і кохає мене”.
І так в житті буває. Не знаєш, де знайдеш, де втратиш.Спеціально для сайту Stories
