У моєму житті було багато різних професій. Я працювала касиркою, прибиральницею, продавчинею на ринку, навіть гардеробницею в театрі. Не мрія, та й добре. Зате змогла одна поставити доньку на ноги, дати їй освіту і виховати нормальною людиною.
І я знаю величезну кількість людей, чиє життя було схоже на моє: проста, звичайна рутина упереміш із низькооплачуваною працею. Не всім же бути мільйонерами. І ось, у свої 50 з хвостиком, я вирішила спробувати себе за кордоном. Подруга дитинства вмовила мене.
Сказала, допоможе з житлом, працевлаштуванням, та й мови обіцяла навчити, хоча б базово. До цього моменту я не те щоб не знала ніякої потреби, але загалом почувалася у фінансовому плані прийнятно, але хотілося зробити гарний ремонт і поміняти щось у житті.
Дочка заміжня, з дитиною. Тож від мене їй нічого не було потрібно. Про кого мені ще було піклуватися – про колишнього чоловіка, який не пропускав жодної спідниці? Смішно. Тому я з легкою душею вирушила підкорювати іншу, абсолютно незнайому мені країну.
Ну а якщо чесно, я порахувала, що навіть якщо в мене нічого не вийде, то купівля квитків туди й назад не надто б вдарила мені по кишені. Я здала квартиру хлопцям, яких побічно знала вже рік або два. Красти в мене не було чого, а готівку я завжди зберігаю в надійному місці.
І ось після приїзду в потрібне місце мене зустріла подруга. Ви, напевно, думаєте, що з того моменту все пішло не за планом? Що я поневірялася без грошей або щось на кшталт того? А ось і ні! Я жила в неї перший час. Робота знайшлася буквально через дні три або чотири. Мене в ній усе влаштовувало.
Навіть було якось не по собі. Вдень працюєш, а ввечері подруга показує визначні пам’ятки. Сніданок і обід за рахунок роботодавця. Вважай – на курорт приїхала. Потім я навіть почала набирати обертів, мені трохи підвищили оклад, і я сама запропонувала своїй подрузі з’їхати від неї.
Та знехотя погодилася, але, швидко пошукавши щось із нерухомості, натрапила на один дуже вдалий варіант. Красиво і дуже недорого. Навіть за нашими мірками. Азарт почав збуджувати в мені апетит, і я почала збирати гроші. Чому б і ні, якщо все йде так добре.
Прокинутися через кілька років і зрозуміти, що в тебе немає ні копійки зароблених грошей? Давайте краще без цього. Так пролетіли зовсім недовгих чотири роки. Я навіть схудла і стала краще виглядати. Хороша їжа, сонце і водні процедури в найчистішому морі творять чудеса.
Моя подруга, наприклад, знайшла собі чоловіка. Мені все подобалося, але хотілося з’їздити додому. З донькою ми були постійно на зв’язку, і зовсім недавно вона розповіла мені, що знову вагітна. Ну яка мати не хотіла б особисто обійняти свою дитину, привітати з прекрасною новиною?
Але моя подруга, почувши про те, що я збираюся їхати, нехай і тимчасово, трохи засмутилася. Нічого такого, просто з її досвіду приїзд додому означав появу деяких проблем, а саме поділу заробленого. У неї самої двоє дорослих дітей. І вони постійно просять, ні, вимагають надіслати їм грошей.
Її ж саму ніхто назад не кличе. Покоління споживання, що поробиш. Але моя донька начебто не така. Хоча, хто її знає, у мене ж раніше не було ніяких пристойних заощаджень а за чотири роки тут я дещо накопичила. Як би там не було, квиток на літак купила і я морально була готова до будь-якої ситуації.
Життя, як завжди, внесло свої корективи. Донька мене зустріла із зятем, обіймами і величезним животом. Я знала, що вона була вагітна, але за термінами живіт мав бути меншим. Усе виявилося простіше: вона чекала на двійню. Ви уявляєте, що в наш час означає прогодувати трьох дітей.
Я ось можу тільки здогадуватися. Мій зять – чудовий хлопець, хороший сім’янин і дуже мені подобається, але він працює молодшим спеціалістом у своїй сфері, і прогодувати таку ораву йому буде дуже складно. Тим більше, живуть вони з дитиною і моєю донькою у двокімнатній квартирі.
Яка точно була б мала для п’ятьох людей. Ну і діти – це діти. Для них місця завжди не вистачає. Звичайно ж, перші кілька днів ми дуже тісно спілкувалися, я приїхала з сувенірами, різними продуктами, яких у нас і не знайти. Загалом, було весело.
Але коли зять був на роботі, я взяла і запропонувала віддати доньці зароблене. Все одно мені повертатися назад. І, по суті, гроші мені були не так і потрібні. Зате їм для розширення житла стали б у нагоді. Звичайно ж, дочка зраділа такій пропозиції, дякувала мені, навіть плакала.
Веселощі закінчилися, коли її чоловік повернувся додому. Він, попри наші з донькою вмовляння, навідріз відмовився приймати “подачки від тещі”. Я, мовляв, для себе працювала, а вони своє ще зароблять. І підвищення йому обіцяють, і допомогу від фірми.
Якщо ж я таємно дам доньці гроші, то ні на яку квартиру вони не підуть, нехай купує щось, що сама собі придумає. Особисто на свої потреби. Він глава їхньої сім’ї і так він вирішив. Навіть коли я увімкнула “старшу жінку і матір його дружини”, зять не став змінювати свою думку.
Лише став дратівливішим – і все. Тоді ми вирішили цю тему зам’яти на якийсь час, а через тиждень я вже летіла назад. І ось так досі все моє при мені, а донька скоро має народжувати. Що робити в цій ситуації? Чому зять раптом став таким упертим? Я ж, навпаки, хочу, як краще.
Чи це якась дурна чоловіча гордість? Не розумію. Поки що чекатиму, може реальне життя поставить його на місце. Дочка намагається спілкуватися зі мною на абстрактні теми, чоловіка вона кохає і не хоче йому нічого говорити.
Мені, як матері, дуже навіть прикро. Намагаєшся, щось робиш, а це не цінують. Ну нехай. Час покаже, хто мав рацію. Головне, щоб усі цілі були і здорові, а решта додасться.
