Я від появи на цей світ несу нелегку ношу. І хоча мої батьки були наділені даром говорити, я, на жаль, розмовляти не могла. Чого тільки не робила мати, до яких лікарів не водила, навіть до бабок-знахарів їздила.
Результату не було. Через це батьки постійно сварилися. Я ж чудово чула і, щойно трохи підросла, зрозуміла, що саме я причина щоденних сварок. Батько терпіти таке життя не став.
Він звинуватив матір в невірності. Заявляв, що старший син на нього й справді схожий, а мене мама начебто нагуляла. Аргументи мами не рятували. Вона клялася, що в шлюбі навіть не думала про інших чоловіків, але батько був непохитний.
Він пішов і забрав брата із собою. Хлопчик тоді ще не розумів, з ким йому буде краще, але батько запевняв, що син має залишатися з татом. Брат же любив маму і мене. Він заспокоював нас і запевняв, що допомагатиме.
Моє життя з мамою перетворилося на постійне випробування. Ми залишилися напризволяще, без будь-яких засобів до існування. Раніше саме батько забезпечував усю сім’ю. Мама змушена була влаштуватися в ресторан помічником кухаря.
Так справи пішли абияк. Я вчилася і намагалася радувати маму своїми успіхами, бо розуміла, що за першої ж можливості мені теж потрібно буде шукати роботу. Хоч яку-небудь.
Мені дуже подобалося шити, але професійно навчитися цьому я не могла. Не вистачало коштів, адже ми завжди жили дуже скромно. Тож шила тільки одяг для себе і для мами. Виходило, до слова, справді гарно.
Раптова новина про погіршення здоров’я мами застала мене зненацька. Вона впала через слизьку підлогу в ресторані і сильно вдарилася головою. Її госпіталізували, а я написала братові, щоб той негайно приїхав.
Я була розгублена і написала навіть батькові, але він ніяк не відреагував. Брат приїхав швидко, намагався заспокоїти мене і оплатив частину лікування. На той момент він уже навчався в університеті й підробляв.
Подавав дуже великі надії в бізнесі. Медики пояснили, що поки не можуть відправити маму додому, адже її стан потребує постійного медичного контролю. Я розуміла, що мені потрібно терміново шукати будь-яку роботу.
Звалити турботу про маму тільки на плечі брата вона не хотіла, а від батька допомоги чекати явно не варто. Того ж дня я зазирнула в ресторан, де працювала мама. На дверях закладу була записка, що потрібна посудомийка.
Мене зустрів господар закладу. За допомогою записок швидко домовилися про роботу посудомийкою – єдине, що він міг запропонувати мені на той момент. Я погодилася і приступила до роботи вже наступного дня.
Успіхи в лікуванні мами та на роботі брата надзвичайно тішили мене. Мама почувалася набагато краще, а брата знали як перспективного молодого бізнесмена зі сфери IT-технологій. Моє ж життя перетворилося на кошмар.
Симпатію шефа до мене помітила та, хто вже довгий час марно намагалася окрутити начальника. Вона працювала офіціанткою в ресторані і вважалася його першою красунею. Вона жорстоко жартувала і підколювала мене.
Чіплялася до всього: ім’я, зовнішність, сім’я, хвороба мами, робота. Я вдавала, що не слухаю, але кожен підкол глибоко ранив. Я нікому не скаржилася, терпіла. Поки одного разу ця офіціантка не вилила на мене мій обід.
Тоді я не витримала і гірко розплакалася. Саме в цей момент на кухню увійшов хазяїн закладу. Він був розлючений побаченим, підійшов і міцно обійняв мене. Офіціантці повідомив, що в ресторані їй більше робити нічого.
Він відвіз мене додому, щоб я могла відмитися від супу і прийти до тями. І попередив, що на роботу тепер може не виходити. Він сказав, що допоможе з усім, аби тільки щоб я не плакала.
Поки чоловік давав ці настанови, приїхав брат і заявив, що маму виписують. А також повідомив, що орендував для мене невелику студію, де я вчитимуся шити і потім працюватиме на себе. Я знову заплакала, але тепер уже від щастя.
Розуміла, що поруч зі мною перебувають два найулюбленіші чоловіки. І як же я не хотіла відпускати ні того, ні іншого. Я швидко запросила всіх на кухню, і ми довго сиділа за столом.
Пили чай, пригощалися домашніми пряниками, які я дбайливо спекла для мами днем раніше, сміялися, жартували. Нарешті я знайшла своє щастя. Мої нестерпні дні як посудомийки закінчилися, а життя поступово повернеться…
