– Може, хоча б тарілки за собою помиєш? Принцеса? – не стрималася Орися. Маша не зробила нічого, тільки критикувала і наминала салати

Орина не хотіла святкувати Новий рік удома. Вона звикла, що вони з Сергієм ходили з друзями в кафе або їхали за місто. Але цього року подружжя вирішило погасити іпотеку і грошей на свято практично не залишилося.

– Будемо відзначати вдома, – сказав Сергій.

– Добре. Але чесно кажучи, мені не хочеться стояти біля плити і кашоварити. Може, в такому разі ми відсвяткуємо удвох, без друзів?

– Якщо ти так хочеш, то я згоден. – зітхнув Сергій. Він звик святкувати у великій компанії і припускав, що удвох із дружиною їм буде нуднувато, але залишив свої думки при собі.

Подружжя вирішило скромно посидіти, з’їсти салатик і піти на прогулянку. Поруч із їхнім будинком був великий парк, де планувалися гуляння.

Усе було добре, Орина не думала про Новорічний стіл, купивши обмежену кількість продуктів. Вона знала, що вони з чоловіком будуть удвох і не була готова до того, що 31 грудня о восьмій годині вечора пролунає дзвінок у двері.

– Сергію… а хто це?

– Не знаю, – він знизав плечима і пішов відчиняти.

– З наступаючим! – Орина почула в передпокої голос зовиці, Марії. Вона не була запрошена, і Орина навіть подумала, що напередодні Нового року щось сталося.

– З Новим роком, з Новим щастям! – слідом до квартири увійшов батько Сергія, Іван Васильович. А потім і мати, Клара Тимофіївна.

– Вітаю… – Орина вийшла в передпокій. Вона не знала, для чого приїхали родичі й гадки не мала, як поводитися.

– Привіт, Орися! З наступаючим. Ну чого стоїш? Шубу куди вішати?

– Давай мені, мамо… – Сергій здавався не менш здивованим.

– Іване, сумки неси на кухню, – свекруха дала розпорядження чоловікові, і той одразу ж взявся його виконувати.

– Сергію, а чому ти мене не попередив про приїзд рідні? – тихо запитала Орина.

– Я сам не знав…

– Тобто вони приїхали без твого відома?

– Так.

– Скромненько у вас… – Маша оцінила накритий стіл. – Добре, що ми привезли із собою нормальні продукти, а то б нічого було їсти.

– Ми хотіли відсвяткувати удвох.

– Знаю, знаю, – перервала Клара Тимофіївна. – Сергій сказав, що у вас зараз фінансові труднощі, тому ми вирішили, що не можемо залишити вас у такому становищі. Орино, не соромся, це все не тільки для нас, а й для вас. Ми ж одна сім’я! Тут морепродукти, зелень, перепелині яйця… потрібно швиденько зробити салати.

Свекруха поставила на стіл продукти.

– Я б сама краще приготувала, але весь ранок біля плити. Хотіла вас із Сергієм порадувати улюбленими пиріжками. Ти ж із капустою любиш?

Орина не відповіла. Вона була на дієті й не їла борошняного. Прийнявши мовчання за згоду, Клара Тимофіївна продовжила:

– А з тістом стільки клопоту… заміси, начинку приготуй, зліпи, напеки… загалом, втомилася я, спина розболілася, а ще Новий рік зустрічати.

– Спасибі, Кларо Тимофіївно, але ми планували зустрічати Новий рік удвох, – тихо, але твердо сказала Орина.

– Як же це, удвох? Ми до вас через усе місто їхали, продуктів набрали… що ж це нам назад усе везти? – Клара Тимофіївна спантеличено подивилася на сина.

Той подивився на дружину.
– Орино, на хвилинку…

– Що?

– Вони й справді старалися, хотіли як краще. Невже тобі важко салат зробити?

– Справа не в салаті, а в тому, що я не любитель сюрпризів.

– Ну так сюрприз же приємний! Бачиш, мама пироги напекла… для тебе старалася!

– Ти знаєш, що я це не їм!

– Я знаю, але мама ж не знала… не треба її ображати. Вона дуже добре до тебе ставиться.

Орина подивилася на чоловіка. Клара Тимофіївна і справді була жінкою доброю, але дуже безпосередньою. Вона надто любила сина й доньку і тепер намагалася свою любов “розтягнути” ще й на невістку.

– Ти хочеш святкувати з родиною?

– Так.

– Це не справедливо. Моя мама святкує на самоті. Ми вирішили, що не будемо запрошувати нікого. Навіть батьків.

– Але я не можу вигнати свою сім’ю!

– Тоді я покличу маму, – примружилася Орина.

Сергій не дуже ладнав із тещею, Катериною Дмитрівною, але через цю ситуацію був змушений погодитися.

Орина зателефонувала мамі і запросила її до Новорічного столу.

– Я не знаю… уже начебто налаштувалася на тихий вечір перед телевізором, – сумнівалася Катерина Дмитрівна. Але через вмовляння доньки вирішила приїхати.

Орина знала, що мати нічого не принесе до столу, тому була змушена вдягнути фартух і взятися за приготування їжі. Скромну вечерю скасовували, тепер потрібно було приготувати на 6 осіб! Час підтискав, і Орина все ж зважилася попросити про допомогу.

– Звичайно, ми тобі допоможемо! – кивнула Клара Тимофіївна. Вона одягла фартух, прибрала волосся… загалом, повністю “екіпірувалася”.

За цей час Орина встигла настругати цілий салат. Щоправда, манікюр постраждав: від поспіху Орина порізала палець.

– Ні вже, я не буду торкатися ножа! – запротестувала Марія, коли її попросили порізати овочі. – У мене завтра побачення, а Новорічної ночі ніхто мені не буде робити нові нігті.

– Тоді очисти цибулину.

– Не можу. У мене туш потече.

– А що ти можеш робити?!

– Накрию на стіл.

– Там накрито.

– Не вистачає приборів і тарілок.

Орина кивнула, зрозумівши, що Марія не планує допомагати. Клара Тимофіївна ж робила все дуже повільно і постійно скаржилася на біль у шиї та спині.

– Мамо, може, приляжеш? – просив Сергій.

– А хто буде готувати?

– Я впораюся, – сказала Орина. Від Клари Тимофіївни користі не було. Вона тільки голосила і ставила запитання.

У підсумку Орина закінчила з приготуванням о 22.00, якраз коли приїхала її мама.

– А що у вас ще гості заплановані? – здивувалася свекруха, яка лежала на кухонному дивані і контролювала невістку.

– Так, – кивнула Орина.

– Що ж ви не попередили? У нас і подарунка для неї немає…

– Ви самі як подарунки.

– Доню, я принесла салат. Куди поставити? – запитала Катерина Дмитрівна, заглядаючи на кухню.

– На стіл. Я піду приведу себе до ладу, – Орина подивилася на час.

– Хочеш мене одну залишити? Ні вже… – мати схрестила руки на грудях.

– Ну а що робити? Пропонуєш мені з брудним волоссям Новий рік зустрічати?

– Орино, ти забула нарізку!

– І мінералки немає! Що в нас батько пити буде?

– Нехай Сергій сходить у магазин! – Орина намагалася зберігати самовладання.

– Ба… а що скатертина-то яка затрапезна? Неошатна і з плямою! Орино! Ми вам подарували минулого року нову скатертину…

– Це вона і є. На пляму можна поставити тарілку. Вуаля! – Орина зрушила тацю з пирогами.

– Ні… це не справа… і виделки у вас усі різні, і келихи якісь не урочисті, – обурювалася Маша.

– Треба було з дому брати.

– Келихи мені подобаються, а виделки ми ніяк не купимо. Користуємося тільки цими, – Орина показала іменні виделки, які вони з Сергієм придбали на якомусь ярмарку. Насправді Орина не страждала від цього і не звертала уваги на такі, на її думку, дурні дрібниці. Але для Марії такий “неошатний стіл” був особистою образою.

– Я була недавно в магазині товарів для дому, там стільки всього гарного було… знала б, що у вас немає нормального посуду, подарувала б вам на Новий рік сервіз.

– Марію… – Клара Тимофіївна суворо глянула на доньку, але Орина знала, що в глибині душі свекруха згодна з Марією.

– Загалом, розташовуйтеся, я піду, нарешті, прийму душ.

– Доню, а де у вас ялинка? – раптово запитала Катерина Дмитрівна. Гості втупилися на Орина.

– Ось, – Орина кивнула на вазу з ялиновими гілками.

– Це не ялинка. А хвоя для запаху, – Маша похитала головою.

– Ми цього року не прикрашали. Вирішили, що кошеня впустить.

– Так не піде.

– Точно. Де ми будемо фотографуватися? Потрібна ялинка.

– Добре, – Орина скинула фартух і пішла на балкон. У неї ледь вийшло витягнути коробку з іграшками та штучною ялинкою. – Ось.

– Що ось? Діставай.

– Машо, тобі потрібна ялинка?

– Так.

– Тоді бери й прикрашай сама.

– А якщо я зламаю?

– Тут нема чого ламати. Можна я піду переодягнуся? Чи мені в халаті Новий рік зустрічати? – Орина вже не стримувала роздратування.

– Мамо, допоможи Марійці вбрати ялинку, а ви, Кларо Тимофіївно, займіться нарізкою. І ще… у духовці м’ясо. Його потрібно через п’ятнадцять хвилин вимкнути.

Орина не стала чекати відповідних обурень, вискочивши з вітальні. Але свекруха все ж кинула кілька коментарів на тему, хто в домі господар.

– Ти куди? – здивувався Сергій, зіткнувшись із дружиною в передпокої.

– Приводити себе до ладу.

– А чому ти досі не одягнена? Уже за стіл час.

– Тому що я одна за всіх! Поки ти десь блукаєш!

– Орисю… я, взагалі-то, в магазин ходив.

– Молодець. Тепер іди й розважай гостей. Орина замкнулася у ванній. Вона намилила волосся і з жахом зрозуміла, що вода в крані тече так слабо, що її не вистачає, щоб змити шампунь. Ба більше, вона зовсім перестала текти.

– Це ще що за жарти?!

Орині довелося витирати шампунь рушником. Ні про яку зачіску вже не йшлося. Але на цьому проблеми не скінчилися. Орина відкрила шафу і зрозуміла, що забула забрати сукню з хімчистки. У неї просто вилетіло з голови те, що вона хотіла забрати її до 20.30.

Довелося Орині вдягати іншу сукню, яка була їй трохи замала, і не надто добре сиділа на фігурі.

– Ти ж хотіла привести себе до ладу… – здивувалася мати.

– Дякую за комплімент! Я не винна, що воду відключили, – процідила Орина.
Вона була здивована тим, що всі навколо були налаштовані проти неї. Їй здалося, що на неї з осудом дивилися всі, навіть кошеня Васька. Він хотів стягнути зі столу ковбасу, але Орина йому не дозволила.

– Як відключили? Щойно мив руки, – сказав Іван Васильович.

– Може, вже почнемо? – нагадала Маша.

– А чому так пахне горілим? – Орина раптом відчула запах диму.

– Бо хтось забув дістати з духовки м’ясо, – подав голос свекор.

– Але я ж просила…

– Звідки я знаю, готове воно чи ні? – знизала плечима свекруха, але Орина вже бігла на кухню. Апетитне м’ясо перетворилося на шматок вугілля.

– І як воно так швидко згоріло?.. – не розуміла Орина.

– Я вимикала… – тихо сказала мама.

– Ти не вимкнула, а додала потужність! – спалахнула Орина, зрозумівши, у чому річ. – Тепер через тебе будемо їсти підошву!

– Орино! Не смій розмовляти зі мною в такому тоні!

– Вибач. Це не Новий рік, а якийсь кошмар!

– Ходімо за стіл, інакше без нас почнуть!

Орина сіла за стіл із кислим виглядом. Утім, і в решти гостей був не найкращий настрій.

– Наливайте! Ось-ось Новий рік!

– А де напої?! – спохватилася Маша

– Сергію! Де напої? – процідила Орина. Усі переглянулися.

– Не знаю…

– Сергію!

– Тут я… замок заклинило…

Виявилося, що чоловік Орини не зміг вийти з туалету.

– І що робити?

– Не знаю…

– Скажи, де пляшки лежать! Ми зараз Новий рік зустрінемо, і тебе витягнемо, – заявила Марія.

Вони почали сперечатися, зрештою коли Іван Васильович відчинив замок, годинник уже пробив дванадцять. Гості з похмурим виглядом поплелися за стіл.

Утім, кілька келихів і салати трохи виправили ситуацію, та все ж Орина була дуже засмучена тим, що відбувається. Вона чекала нового підступу. Але все пройшло відносно спокійно, не рахуючи зруйнованої ялинки і розбитої вази.

– Гаразд, пізно вже, поїду я, – сказала Катерина Дмитрівна.

– І ми підемо, – кивнула Маша, доїдаючи торт.

– А хто мені допомагати буде зі столу прибирати?! – ахнула Орина.

– Ну ти ж господиня, от і прибирай.

– Може, хоча б тарілки за собою помиєш? Принцеса? – не стрималася Орися. Маша не зробила нічого, тільки критикувала і наминала салати.

– У Маші завтра побачення. Вона не може псувати манікюр, – повторила Клара Тимофіївна.

– А що ж ви пропонуєте, мені одній цю гору бруду розгрібати?

– Я тобі допоможу, Орисю, – почав заспокоювати її чоловік.

– Знаю я твою допомогу…

– А що? Я хіба хоч раз тобі в чомусь відмовив?

– Не треба, синку. Не наша справа – посуд мити. Ми з тебе не підкаблучника ростили! – раптово заявив Іван Васильович. Тихий, скромний чоловік, який раніше зайвого слова не говорив.

– Отже, підкаблучник…

– Точно, підкаблучник! – підхопила Маша, її підтримала Клара Тимофіївна і навіть мати Орисі, Катерина Дмитрівна.

Усі звинувачували Сергія в надмірній піддатливості та м’якотілості щодо Орини. А саму Орину називали ледащою.

Сергій не сперечався, він чомусь посміхався і погоджувався з усім, що говорили його батько, сестра і мати.

Зрештою Орина схопила Сергія і з силою смикнула його за рукав.

– Я ледарка?

– Так.

– Ледарка?

– Так. І готуєш несмачно.

– Тоді провалюй до матусі й сестри. І живи з ними! – сказала Орина і відштовхнула чоловіка.

– Орисю… ти чого?! Боляче ж… – почувся голос Сергія.

Орина розплющила очі. На годиннику була сьома ранку.

– Я що, спала?

– Не знаю. Ти щось базікала, обзивалася і навіть заліпила мені кулаком… – поскаржився Сергій.

– Значить, мені все це наснилося?

– Що конкретно?

– Та так… дурниці.

– Точно?

– Точно.

– Ти просто багато працюєш, Орино. Треба більше відпочивати.

– Точно… І… знаєш, я все ж таки подумала, що треба йти в кафе на Новий рік.

– А гроші?

– Мені мама подарувала заздалегідь подарунок. Думаю, вистачить на каву і десерт. А потім можна піти гуляти.

– Добре, я згоден, – сказав Сергій. Про сон Орина йому так і не розповіла, хоча дуже здивувалася, коли о 20.00 зателефонувала мати Сергія і сказала, що вони збираються до них у гості, щоб привітати.

– Мамо, ми зараз ідемо… давайте іншим разом, – сказав він.

Чи був цей сон віщим, дізнатися вже не вийде. Але трохи пізніше виявилося, що в їхньому будинку під самий Новий рік відключили воду.

– Добре, що ми пішли.

– Ага, – задумливо сказала Орина, думаючи про дивний сон.

You cannot copy content of this page