Орина не хотіла святкувати Новий рік удома. Вона звикла, що вони з Сергієм ходили з друзями в кафе або їхали за місто. Але цього року подружжя вирішило погасити іпотеку і грошей на свято практично не залишилося.
– Будемо відзначати вдома, – сказав Сергій.
– Добре. Але чесно кажучи, мені не хочеться стояти біля плити і кашоварити. Може, в такому разі ми відсвяткуємо удвох, без друзів?
– Якщо ти так хочеш, то я згоден. – зітхнув Сергій. Він звик святкувати у великій компанії і припускав, що удвох із дружиною їм буде нуднувато, але залишив свої думки при собі.
Подружжя вирішило скромно посидіти, з’їсти салатик і піти на прогулянку. Поруч із їхнім будинком був великий парк, де планувалися гуляння.
Усе було добре, Орина не думала про Новорічний стіл, купивши обмежену кількість продуктів. Вона знала, що вони з чоловіком будуть удвох і не була готова до того, що 31 грудня о восьмій годині вечора пролунає дзвінок у двері.
– Сергію… а хто це?
– Не знаю, – він знизав плечима і пішов відчиняти.
– З наступаючим! – Орина почула в передпокої голос зовиці, Марії. Вона не була запрошена, і Орина навіть подумала, що напередодні Нового року щось сталося.
– З Новим роком, з Новим щастям! – слідом до квартири увійшов батько Сергія, Іван Васильович. А потім і мати, Клара Тимофіївна.
– Вітаю… – Орина вийшла в передпокій. Вона не знала, для чого приїхали родичі й гадки не мала, як поводитися.
– Привіт, Орися! З наступаючим. Ну чого стоїш? Шубу куди вішати?
– Давай мені, мамо… – Сергій здавався не менш здивованим.
– Іване, сумки неси на кухню, – свекруха дала розпорядження чоловікові, і той одразу ж взявся його виконувати.
– Сергію, а чому ти мене не попередив про приїзд рідні? – тихо запитала Орина.
– Я сам не знав…
– Тобто вони приїхали без твого відома?
– Так.
– Скромненько у вас… – Маша оцінила накритий стіл. – Добре, що ми привезли із собою нормальні продукти, а то б нічого було їсти.
– Ми хотіли відсвяткувати удвох.
– Знаю, знаю, – перервала Клара Тимофіївна. – Сергій сказав, що у вас зараз фінансові труднощі, тому ми вирішили, що не можемо залишити вас у такому становищі. Орино, не соромся, це все не тільки для нас, а й для вас. Ми ж одна сім’я! Тут морепродукти, зелень, перепелині яйця… потрібно швиденько зробити салати.
Свекруха поставила на стіл продукти.
– Я б сама краще приготувала, але весь ранок біля плити. Хотіла вас із Сергієм порадувати улюбленими пиріжками. Ти ж із капустою любиш?
Орина не відповіла. Вона була на дієті й не їла борошняного. Прийнявши мовчання за згоду, Клара Тимофіївна продовжила:
– А з тістом стільки клопоту… заміси, начинку приготуй, зліпи, напеки… загалом, втомилася я, спина розболілася, а ще Новий рік зустрічати.
– Спасибі, Кларо Тимофіївно, але ми планували зустрічати Новий рік удвох, – тихо, але твердо сказала Орина.
– Як же це, удвох? Ми до вас через усе місто їхали, продуктів набрали… що ж це нам назад усе везти? – Клара Тимофіївна спантеличено подивилася на сина.
Той подивився на дружину.
– Орино, на хвилинку…
– Що?
– Вони й справді старалися, хотіли як краще. Невже тобі важко салат зробити?
– Справа не в салаті, а в тому, що я не любитель сюрпризів.
– Ну так сюрприз же приємний! Бачиш, мама пироги напекла… для тебе старалася!
– Ти знаєш, що я це не їм!
– Я знаю, але мама ж не знала… не треба її ображати. Вона дуже добре до тебе ставиться.
Орина подивилася на чоловіка. Клара Тимофіївна і справді була жінкою доброю, але дуже безпосередньою. Вона надто любила сина й доньку і тепер намагалася свою любов “розтягнути” ще й на невістку.
– Ти хочеш святкувати з родиною?
– Так.
– Це не справедливо. Моя мама святкує на самоті. Ми вирішили, що не будемо запрошувати нікого. Навіть батьків.
– Але я не можу вигнати свою сім’ю!
– Тоді я покличу маму, – примружилася Орина.
Сергій не дуже ладнав із тещею, Катериною Дмитрівною, але через цю ситуацію був змушений погодитися.
Орина зателефонувала мамі і запросила її до Новорічного столу.
– Я не знаю… уже начебто налаштувалася на тихий вечір перед телевізором, – сумнівалася Катерина Дмитрівна. Але через вмовляння доньки вирішила приїхати.
Орина знала, що мати нічого не принесе до столу, тому була змушена вдягнути фартух і взятися за приготування їжі. Скромну вечерю скасовували, тепер потрібно було приготувати на 6 осіб! Час підтискав, і Орина все ж зважилася попросити про допомогу.
– Звичайно, ми тобі допоможемо! – кивнула Клара Тимофіївна. Вона одягла фартух, прибрала волосся… загалом, повністю “екіпірувалася”.
За цей час Орина встигла настругати цілий салат. Щоправда, манікюр постраждав: від поспіху Орина порізала палець.
– Ні вже, я не буду торкатися ножа! – запротестувала Марія, коли її попросили порізати овочі. – У мене завтра побачення, а Новорічної ночі ніхто мені не буде робити нові нігті.
– Тоді очисти цибулину.
– Не можу. У мене туш потече.
– А що ти можеш робити?!
– Накрию на стіл.
– Там накрито.
– Не вистачає приборів і тарілок.
Орина кивнула, зрозумівши, що Марія не планує допомагати. Клара Тимофіївна ж робила все дуже повільно і постійно скаржилася на біль у шиї та спині.
– Мамо, може, приляжеш? – просив Сергій.
– А хто буде готувати?
– Я впораюся, – сказала Орина. Від Клари Тимофіївни користі не було. Вона тільки голосила і ставила запитання.
У підсумку Орина закінчила з приготуванням о 22.00, якраз коли приїхала її мама.
– А що у вас ще гості заплановані? – здивувалася свекруха, яка лежала на кухонному дивані і контролювала невістку.
– Так, – кивнула Орина.
– Що ж ви не попередили? У нас і подарунка для неї немає…
– Ви самі як подарунки.
– Доню, я принесла салат. Куди поставити? – запитала Катерина Дмитрівна, заглядаючи на кухню.
– На стіл. Я піду приведу себе до ладу, – Орина подивилася на час.
– Хочеш мене одну залишити? Ні вже… – мати схрестила руки на грудях.
– Ну а що робити? Пропонуєш мені з брудним волоссям Новий рік зустрічати?
– Орино, ти забула нарізку!
– І мінералки немає! Що в нас батько пити буде?
– Нехай Сергій сходить у магазин! – Орина намагалася зберігати самовладання.
– Ба… а що скатертина-то яка затрапезна? Неошатна і з плямою! Орино! Ми вам подарували минулого року нову скатертину…
– Це вона і є. На пляму можна поставити тарілку. Вуаля! – Орина зрушила тацю з пирогами.
– Ні… це не справа… і виделки у вас усі різні, і келихи якісь не урочисті, – обурювалася Маша.
– Треба було з дому брати.
– Келихи мені подобаються, а виделки ми ніяк не купимо. Користуємося тільки цими, – Орина показала іменні виделки, які вони з Сергієм придбали на якомусь ярмарку. Насправді Орина не страждала від цього і не звертала уваги на такі, на її думку, дурні дрібниці. Але для Марії такий “неошатний стіл” був особистою образою.
– Я була недавно в магазині товарів для дому, там стільки всього гарного було… знала б, що у вас немає нормального посуду, подарувала б вам на Новий рік сервіз.
– Марію… – Клара Тимофіївна суворо глянула на доньку, але Орина знала, що в глибині душі свекруха згодна з Марією.
– Загалом, розташовуйтеся, я піду, нарешті, прийму душ.
– Доню, а де у вас ялинка? – раптово запитала Катерина Дмитрівна. Гості втупилися на Орина.
– Ось, – Орина кивнула на вазу з ялиновими гілками.
– Це не ялинка. А хвоя для запаху, – Маша похитала головою.
– Ми цього року не прикрашали. Вирішили, що кошеня впустить.
– Так не піде.
– Точно. Де ми будемо фотографуватися? Потрібна ялинка.
– Добре, – Орина скинула фартух і пішла на балкон. У неї ледь вийшло витягнути коробку з іграшками та штучною ялинкою. – Ось.
– Що ось? Діставай.
– Машо, тобі потрібна ялинка?
– Так.
– Тоді бери й прикрашай сама.
– А якщо я зламаю?
– Тут нема чого ламати. Можна я піду переодягнуся? Чи мені в халаті Новий рік зустрічати? – Орина вже не стримувала роздратування.
– Мамо, допоможи Марійці вбрати ялинку, а ви, Кларо Тимофіївно, займіться нарізкою. І ще… у духовці м’ясо. Його потрібно через п’ятнадцять хвилин вимкнути.
Орина не стала чекати відповідних обурень, вискочивши з вітальні. Але свекруха все ж кинула кілька коментарів на тему, хто в домі господар.
– Ти куди? – здивувався Сергій, зіткнувшись із дружиною в передпокої.
– Приводити себе до ладу.
– А чому ти досі не одягнена? Уже за стіл час.
– Тому що я одна за всіх! Поки ти десь блукаєш!
– Орисю… я, взагалі-то, в магазин ходив.
– Молодець. Тепер іди й розважай гостей. Орина замкнулася у ванній. Вона намилила волосся і з жахом зрозуміла, що вода в крані тече так слабо, що її не вистачає, щоб змити шампунь. Ба більше, вона зовсім перестала текти.
– Це ще що за жарти?!
Орині довелося витирати шампунь рушником. Ні про яку зачіску вже не йшлося. Але на цьому проблеми не скінчилися. Орина відкрила шафу і зрозуміла, що забула забрати сукню з хімчистки. У неї просто вилетіло з голови те, що вона хотіла забрати її до 20.30.
Довелося Орині вдягати іншу сукню, яка була їй трохи замала, і не надто добре сиділа на фігурі.
– Ти ж хотіла привести себе до ладу… – здивувалася мати.
– Дякую за комплімент! Я не винна, що воду відключили, – процідила Орина.
Вона була здивована тим, що всі навколо були налаштовані проти неї. Їй здалося, що на неї з осудом дивилися всі, навіть кошеня Васька. Він хотів стягнути зі столу ковбасу, але Орина йому не дозволила.
– Як відключили? Щойно мив руки, – сказав Іван Васильович.
– Може, вже почнемо? – нагадала Маша.
– А чому так пахне горілим? – Орина раптом відчула запах диму.
– Бо хтось забув дістати з духовки м’ясо, – подав голос свекор.
– Але я ж просила…
– Звідки я знаю, готове воно чи ні? – знизала плечима свекруха, але Орина вже бігла на кухню. Апетитне м’ясо перетворилося на шматок вугілля.
– І як воно так швидко згоріло?.. – не розуміла Орина.
– Я вимикала… – тихо сказала мама.
– Ти не вимкнула, а додала потужність! – спалахнула Орина, зрозумівши, у чому річ. – Тепер через тебе будемо їсти підошву!
– Орино! Не смій розмовляти зі мною в такому тоні!
– Вибач. Це не Новий рік, а якийсь кошмар!
– Ходімо за стіл, інакше без нас почнуть!
Орина сіла за стіл із кислим виглядом. Утім, і в решти гостей був не найкращий настрій.
– Наливайте! Ось-ось Новий рік!
– А де напої?! – спохватилася Маша
– Сергію! Де напої? – процідила Орина. Усі переглянулися.
– Не знаю…
– Сергію!
– Тут я… замок заклинило…
Виявилося, що чоловік Орини не зміг вийти з туалету.
– І що робити?
– Не знаю…
– Скажи, де пляшки лежать! Ми зараз Новий рік зустрінемо, і тебе витягнемо, – заявила Марія.
Вони почали сперечатися, зрештою коли Іван Васильович відчинив замок, годинник уже пробив дванадцять. Гості з похмурим виглядом поплелися за стіл.
Утім, кілька келихів і салати трохи виправили ситуацію, та все ж Орина була дуже засмучена тим, що відбувається. Вона чекала нового підступу. Але все пройшло відносно спокійно, не рахуючи зруйнованої ялинки і розбитої вази.
– Гаразд, пізно вже, поїду я, – сказала Катерина Дмитрівна.
– І ми підемо, – кивнула Маша, доїдаючи торт.
– А хто мені допомагати буде зі столу прибирати?! – ахнула Орина.
– Ну ти ж господиня, от і прибирай.
– Може, хоча б тарілки за собою помиєш? Принцеса? – не стрималася Орися. Маша не зробила нічого, тільки критикувала і наминала салати.
– У Маші завтра побачення. Вона не може псувати манікюр, – повторила Клара Тимофіївна.
– А що ж ви пропонуєте, мені одній цю гору бруду розгрібати?
– Я тобі допоможу, Орисю, – почав заспокоювати її чоловік.
– Знаю я твою допомогу…
– А що? Я хіба хоч раз тобі в чомусь відмовив?
– Не треба, синку. Не наша справа – посуд мити. Ми з тебе не підкаблучника ростили! – раптово заявив Іван Васильович. Тихий, скромний чоловік, який раніше зайвого слова не говорив.
– Отже, підкаблучник…
– Точно, підкаблучник! – підхопила Маша, її підтримала Клара Тимофіївна і навіть мати Орисі, Катерина Дмитрівна.
Усі звинувачували Сергія в надмірній піддатливості та м’якотілості щодо Орини. А саму Орину називали ледащою.
Сергій не сперечався, він чомусь посміхався і погоджувався з усім, що говорили його батько, сестра і мати.
Зрештою Орина схопила Сергія і з силою смикнула його за рукав.
– Я ледарка?
– Так.
– Ледарка?
– Так. І готуєш несмачно.
– Тоді провалюй до матусі й сестри. І живи з ними! – сказала Орина і відштовхнула чоловіка.
– Орисю… ти чого?! Боляче ж… – почувся голос Сергія.
Орина розплющила очі. На годиннику була сьома ранку.
– Я що, спала?
– Не знаю. Ти щось базікала, обзивалася і навіть заліпила мені кулаком… – поскаржився Сергій.
– Значить, мені все це наснилося?
– Що конкретно?
– Та так… дурниці.
– Точно?
– Точно.
– Ти просто багато працюєш, Орино. Треба більше відпочивати.
– Точно… І… знаєш, я все ж таки подумала, що треба йти в кафе на Новий рік.
– А гроші?
– Мені мама подарувала заздалегідь подарунок. Думаю, вистачить на каву і десерт. А потім можна піти гуляти.
– Добре, я згоден, – сказав Сергій. Про сон Орина йому так і не розповіла, хоча дуже здивувалася, коли о 20.00 зателефонувала мати Сергія і сказала, що вони збираються до них у гості, щоб привітати.
– Мамо, ми зараз ідемо… давайте іншим разом, – сказав він.
Чи був цей сон віщим, дізнатися вже не вийде. Але трохи пізніше виявилося, що в їхньому будинку під самий Новий рік відключили воду.
– Добре, що ми пішли.
– Ага, – задумливо сказала Орина, думаючи про дивний сон.