З мамою я по-справжньому зблизилася тільки після закінчення університету, коли брат поїхав на заробітки. До цього моменту ми жили втрьох: мама, брат і я. Батько залишив нас, коли ми з братом були зовсім маленькими, і, наскільки я знаю, ніяк не допомагав грошима.
Через це мама з ранку до ночі впахувала на двох роботах, повністю посадила собі здоров’я, але вона ніколи нас у цьому не звинувачувала і дала нам усе необхідне, щоб ми здобули розумну освіту. Зараз я знімаю квартиру в сусідньому від неї районі, а брат поїхав років 10 тому за кордон.
Потім повернувся, одружився і побудував будинок. Загалом, у нього в житті все склалося, навіть діти вже підростають. Мама продовжувала працювати у двох місцях одночасно навіть після того, як брат поїхав. Він автомеханік і пристойно заробляв спочатку за кордоном.
Я це знала, бо стежила за його соціальними мережами: їздив відпочивати в теплі країни, міняв автівки, жив собі на втіху. Мама цього всього не бачила, оскільки не веде сторінки в Інтернеті, просто знала, що в сина все добре з його і моїх розповідей. До нас же завжди приїжджав із порожніми руками.
Час минав, і в мами почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Було дуже складно вмовити її вийти на пенсію, але навіть вона розуміла, що в 60 їй уже не потягнути не те що дві, а навіть одну роботу. Коли мама вийшла на пенсію, брат не поспішав її провідувати чи пропонувати якусь допомогу.
Крім того, вона й сама ні про що його не просила, але дуже соромилася своєї маленької пенсії, якої ледь вистачало на харчі та комуналку. Мої гроші вона теж брати відмовлялася. Тоді в мене з’явилася ідея. Раніше мама захоплювалася в’язанням і вишивкою – у нас на стінах висять її панно.
В дитинстві вона часто шила мені простенькі літні сукні, могла заштопати будь-яку річ так, що ніхто не помічав латки. Я чула про те, що зараз це справжній тренд: купувати хенд-мейд у людей похилого віку. Бачила проєкти, де підприємці шукають майстринь, надають їм матеріали та продають вироби за чималі гроші.
Через кілька місяців пошуків і розпитувань друзів-маркетологів я нарешті знайшла необхідний контакт, і вже за тиждень мама відправила поштою перший светр. Моєму щастю не було меж: мама зайнята приємною справою і за гроші більше не переживає, підробіток спокійний, у вільному темпі.
Так ми провели останній рік: вона в’язала, я часто її відвідувала. Згодом хобі стало приносити їй ті самі гроші, що й робота, а часу витрачала вона на це в рази менше. Тільки здоров’я дуже турбувало: часто вожу її до фахівців. Напевно, тому вона вирішила перестрахуватися і написати заповіт зараз.
Я, зізнаюся чесно, не вважаю, що ситуація настільки критична: їй ще жити й жити, шити й шити. І коли ця новина дійшла до брата, почався справжній кошмар. Мама згадала про це в телефонній розмові, коли він поцікавився, як вона поживає.
Для мене не було сюрпризом, що вона вирішила залишити мені все своє майно, і я не вважаю це непристойним. Я твердо вирішила доглядати за мамою і будинком до її найглибшої старості. По-друге, у брата все схоплено: великий особняк, дві машини, бізнес, відкритий на заощадження.
Ми й подумати не могли, що він буде настільки спантеличений. Того вечора брат багато поганого наговорив і про маму, і про мене. Що мама нікчемна, що вона нічого йому в дитинстві не дала і навіть після смерті не дасть. І що я не просто так в’юся навколо неї, а все заради її квартири і заощаджень.
Хоча я-то знаю, що в мами немає ніяких великих заощаджень. Та й квартира, прости господи, двокімнатна хрущовка на околиці міста, яку не порівняти з хоромами брата. І так по-людськи прикро за маму і себе. Вона все своє молоде життя тільки й робила, що нас із ним ростила: так і роки пролетіли.
А він хоч би раз поцікавився, чи не допомогти їй грошима, чи не потрібні їй якісь медичні обстеження. Дзвонив тільки за нагальної потреби або у великі свята, а відвідував і того рідше. Але найгірше те, що він заявив, мовляв, мама йому тепер не рідня і навіть на її похорон він не прийде.
Пригрозив, що обов’язково оскаржуватиме її рішення і знайде спосіб “відновити справедливість”. Після чого і мене, і маму він додав до чорного списку, тож йому тепер ні додзвонитися, ні дописатися. Та мені й не хочеться, якщо чесно, а ось мамі дуже погано.
Вона все намагається його якось виправдати: що він багато працює, що маленькі діти – це важко, що в нього було бідне й нещасливе дитинство. Але я не можу її в цьому підтримати, тому що такі страшні слова сказати міг тільки останній негідник.
Ми ніколи не були близькі з ним, а тепер я розумію чому, адже він виявився дуже черствою і корисливою людиною. Не знаю тільки одного – як утішити маму, адже їй зараз протипоказано сильно хвилюватися. Що робити? Як підтримати?
