У власній кватирі я відчуваю себе чужою людиною, а не хазяйкою. Думаю навіть винайняти іншу квартиру. Все через те, що батьки відмовляються переписати на мене і без того мою квартиру.
Батьки купили мені житло, як тільки я вступила в університет, але я в ній не жила, бо навчалася в рідному місті, тому жила з батьками. Квартиру ж здавали. Потім я вийшла заміж.
На той момент квартира була оформлена на батьків. І ми із чоловіком розраховували, що на весілля нам зроблять подарунок. Віддадуть мені мою квартиру, але вони не поспішали.
Ми майже півроку живемо начебто й у себе вдома, але ця квартира фактично не належить нам. Батьки ще й кожного разу забороняють щось в ній змінювати. І це тисне не лише на мене, а й на чоловіка.
Він регулярно заявляє, що почувається немов у гостях, ні на що не має права. Дійшло до того, що ми стали серйозно міркувати про те, щоб орендувати чи придбати іншу квартиру в кредит. Навіть почали збирати перший внесок.
Але, з іншого боку, я не розумію, чому ми маємо віддавати такі величезні гроші, а квартира в мене начебто вже є. І навіщо тоді купувати ще одну та ще й у кредит. Тепер чоловік навіть не хоче спілкуватися з моїми батьками.
Він постійно каже, що вони мене налаштовують проти того, що вони не хотіли собі такого зятя. Я вже думаю, що було б краще, якби ми жили на орендованій квартирі і помалу збирали на своє житло.
Хочу чесно поговорити з батьками, хочу пояснити, що нам треба почуватися повноправними господарями у своєму домі. Але боюсь, бо батька переконати буде непросто. Тим більше що до мого чоловіка він дійсно ставиться не надто добре.
