Родинні історії

Ми мовчали, мама обіймала тітку Таню, а вона просила не жаліти її, адже все ще буде

Була у моєї мами двоюрідна сестра Тетяна, тітка Таня. І мама, і бабуся за очі називали її чудною і дивною. Любили перемивати кісточки тітці Тані за чаєм:

– В кімнату свою нікого не пускає, навіть рідну матір! З хлопцями не гуляє – і не кличе її ніхто. Буде в дівках сидіти все життя. Ну який мужик з такою чудною жити буде? Ще крокодил у неї в акваріумі.

А я тітку Таню любила і захищала, тому виправляла маму з бабусею:

– Не крокодил, а тритончік!

– Олено, дитині 7 років. Вона не повинна дорослих перебивати, – це бабуся намагалася так зайнятися моїм вихованням.

Я йшла в свою кімнату і ковтала образу за улюблену тітку. Пам’ятаю, як обіймала іграшкового Міккі-Мауса і розповідала йому:

– Тітка Таня не дивна, вона гарна і добра! І кімната у неї красива, вся в картинах! А Василь у тітки – найкращий у світі!

Василь – це тритон, якого мої домашні чомусь називали крокодилом.

Мешкав він там у тітки Тані і іноді вона виходила з Васенькою на плечі пити чай на кухні. Поки тітка неквапливо, по ковтку, пила чай з бергамотом, Вася бігав по кухонного столу.

У свою кімнату тітка нікого не пускала.

– Батьки мене не розуміють, все заміж хочуть відправити. А мені і так добре, я і так щаслива! – розповідала мені, ще маленькій дівчинці, тітка Таня. Їй тоді всього лише 25 років було.

Пам’ятаю, як вперше зайшла в кімнату до тітки. В кутку стояло ліжко, на ній лежало зв’язане вручну біле ажурне покривало. На стінах були вишивки в рамках: пташки на гілці горобини, кошеня під деревом, весняний пейзаж. На столі в розписаній вручну коробочці лежали мотки ниток, спиці, фарби, пензлики.

Другу половину столу займав акваріум. У ньому жив тритон Василь. Ручний і ласкавий, він любив, коли його гладили по голові.

Між іншим, тритонам не можна довго перебувати на руках – можуть перегрітися і отримати опік. Температура тіла у тритона не вище 18 градусів, а у людини 36-37.

Зараз я можу зрозуміти, чому свою кімнату в батьківському домі тітка Таня закривала на ключ. У кожному кутку квартири були дбайливо прибиті полички, на яких спали в пилу різноманітні статуетки, запальнички і підстаканники. У коридорі були пачки корму для собак, дитяче взуття тітки Тані, зламана вудка її батька.

Дійсними власниками квартири були речі. Людей за ними не було видно.

У кімнаті Тетяни було інакше: обстановка розповідала, що тут живе творча особистість. Все навколо – і абажур, і плед, і порцелянова чашка з ластівками, – як ніби говорили:

– Подивіться, як Таня чудово малює, вона в’яже і вишиває картини. Таня любить тварин і цінує свою свободу.

Коли мені виповнилося 13 років, тітка Таня без зайвого розголосу обміняла свободу на штамп в паспорті і нове прізвище, яке позичила у дядька Сергія. Нам прислали фотографії з РАГСу поштою. На них була зображена тітка Таня в білому лляному брючному костюмі, а Сергій у великих квадратних окулярах.

У конверті також був лист із запрошенням в гості.

Ми відвідали тітку Таню вже у відділенні. У коридорі, сидячи на дерев’яних стільцях, заплакана Тетяна посміхалася:

– Дівчата в палаті хороші такі. Хто на 9-му тижні, хто на 14-ому. Я ось до 16-го доходила, найдовше трималася. 4 місяці було моїй дівчинці.

Ми мовчали, мама обіймала тітку Таню, а вона просила не жаліти її, адже все ще буде – так співалося в одній мудрій пісні. Доньку вона завжди буде пам’ятати.

– Сергій просив не сумувати і повертатися швидше. Вася, каже, щось чахне. Уявляєш, – звертається до мами, – він його теж крокодилом називає!

Через півроку ми з тіткою Танею вишивали в її кімнаті в батьківському домі. У неї в пяльцах була квітуча сакура, у мене кошеня Гав.

– Не живи з тим, хто не поважає тебе і твої інтереси. Ось тут хрестик косий, – вплітала зауваження в свій монолог тітка Таня.

Порожній акваріум стояв на підлозі. За столом під абажуром з’явилося місце для двох.

– Я приїжджаю з лікарні, а Васі немає. Я відразу до Сергія – куди Васю подів? А він опустив очі, дивиться в підлогу, як винний першокласник, і тихо так мимрить: – Миколка з Катею були, Коля почав просити: -Дядя, дядько, дай, з крокодилом пограти. Ну я і дав, що йому, Василю, буде.

Тетяна зробила подих, взяла схему і уважно відрахувала кількість хрестиків.

– Так, п’ятнадцять. Я Сергію кажу: – Не можна тритонів на руках довго носити, я ж багато разів повторювала! Де Вася? – питаю. Відповідає, знову собі під ніс промимрив: – Миколка з ним пограв годинку, а потім Вася ворушитися перестав. Ну я його в сміттєпровід і спустив. Давай, каже, рибок купимо?

Тітка Таня відклала вишивку:

– Розумієш, він рибок запропонував? У мене дитини не стало, я всередині розбилася! Про які рибки мова йде? Приїхала на таксі додому сама, він не зустрів – лікарня, каже, в п’ятнадцяти хвилинах їзди від будинку, а у нього кубок Європи. Футбол по телевізору був важливіше, ніж Василіска, ніж я!

Всі розмови одного разу закінчуються. І ця підходила до кінця, як і той дощовий літній день.

– Я їхала в таксі з думкою, що мене чекає вдома Сергій. Вірила, що разом виплачемо горе. Васі хотіла новий акваріум купити, побільше. Хотіла йому подружку завести, щоб і у Васі була справжня сім’я, як у нас з Сергієм. А він його просто у сміттєпровід викинув. Боюся, що і мене б він в сміттєпровід зіштовхнув, якби я ворушитися перестала. І рибку Гуппі замість мене завів, – тітка засміялася.

Я теж посміхнулася. Ми помовчали під шелест стрілок годинника.

– Обіцяй, що ніколи не будеш жити з людиною, яка не забирає тебе з лікарні, називає твого тритона крокодилом і при першій нагоді викидає його в сміттєпровід!

– Обіцяю!

– Ось і правильно, – тітка Таня обняла мене.

Вам також має сподобатись...