Ми свою дочку дуже хорошою невісткою вважаємо. По-перше, ми добре її виховали, вона у нас лапочка. По-друге, дали гарну освіту, вона розумничка, закінчила з червоним дипломом. По-третє, вона чудова дружина, яка все встигає. А ось про зятя нашого такого не скажеш.
Ми поважаємо вибір своєї дочки, але хлопець їй попався, м’яко кажучи, зовсім не відповідаючий нашим очікуванням.
Абсолютно безініціативний і позбавлений будь-яких амбіцій. Так, дочку любить, але, по суті, це його максимум. Вище злетіти у нього не виходить. Ми навіть протягнули його на хорошу посаду.
За сім років ніяк себе не проявив. Як був на тій самій посаді, так і продовжує там сидіти. Інші, які, вважай, з вулиці прийшли набагато пізніше нього, вже в начальники пробилися. А він мимрить якось, їй богу.
Незрозуміло, як так вийшло, що чоловік нашої дочки – абсолютно недолугий.
Звичайно, їм постійно не вистачає грошей. Що сказати? Вони в цілому зараз залежать від нас, тому що дочка не працює, виховує онука. Гроші на весілля теж в основному були наші.
Словом, допомагаємо їм, даємо гроші. І тут, значить, новина – дочка знову вагітна. Це означає, що скоро у них буде двоє дітей.
Тут впору і про власне житло подумати. Досить поневірятися по зйомних квартирах, пора заїжджати в свою і побільше. У них, звичайно, грошей немає.
З боку чоловіка тільки мама, яка не дуже за сина переживає. Займається своїми справами і не особливо цікавиться тим, що відбувається. Хоч би з онуком разок-другий допомогла. Немає і цього.
Загалом, знову гроші дали ми. Продали дещо цінне, нерухомість була в передмісті, без використання, теж продали. Вийшло десь 80% наших грошей, решту вони нашкребли. В основному за рахунок кредитів.
Словом, взяли їм квартиру. І ось що трапилося на новосілля. Мабуть, дочка наша теж від подібного стану речей стомилася.
Свекруха так раділа цій квартирі, як ніби це вона її купила. Не зрозуміло в який момент, але її хороша невістка раптом почала говорити все, як є. Якби, мовляв, не мої батьки, не сиділи б ви зараз, Надія Костянтинівна, за цим святковим столом. Тому що ні ви, ні син ваш руку до цього взагалі не доклали.
Ми сім років разом живемо, він навіть диван не зміг свій купити, не кажучи вже про пралку або автомобіль. Все, що тут є, мої батьки купили. Облаштували наше гніздечко.
Якби не вони, ми б, напевно, на вокзалі з дітьми жили, а не в цій новій квартирі! Спасибі, що вітаєте нас, але краще привітайте моїх тата і маму!
Таке послухати за святковим столом, напевно, не дуже-то і приємно. Свекруха, звичайно ж, образився, пішла відразу. А на наступний день за нею і син вирушив. Заявив, що нічого йому не потрібно і він відправляється жити до мами.
Що сказати, молодець. Мабуть, залишиться наша дочка з двома дітьми одна. Нічого, витягнемо. Краще так, ніж з таким тюхтієм разом!
