Ми така нація і такий народ, що точно переможемо. Я сьогодні багато побачила і тепер про нашу перемогу знаю напевне

З самого ранку невпинно дзвонить сусідка, мабудь назбирала новин і вже готова зі мною поділитися. Не можу її слухати. Повторить сто разів всі новини, казатиме який жах.

Так, дійсно жах. Я все це читаю, навіщо мені ще й слухати. І так боляче за наших людей, за дітей, за міста. Як ми це відновимо, коли? Хоча яка різниця, лише скоріш би перемога.

Знов дзвонить. І знов. Настирно якось, ну чесно, може я щось вдома важливе роблю і зайнята, то передзвоню. Беру слухавку:

– Ну! Що?!

Вона не чує мого недоброго тону і швидко починає розповідати. У нас тут поруч є декілька місць де різну допомогу дають. Вона б мені і принесла та кожен може взяти для себе тільки, тож я маю іти. Тут для діток дають, а там продукти, а ще якась жіночка у дворі збирає список кому які ліки треба, а назавтра вже волонтери мали б привезти.

Іду домовлятись із старшою, щоб за братом подивилася. Просить взяти її із собою, але ж не можу, хтось має лишитися, а бігати по всім цим точкам з малюком на руках я не стану. Дивиться сумно, так що здаюсь. Беремо візочок, вдягаємось. Я несу синочка, доня відповідає за його транспорт.

Перше приходимо за допомогою для діток, на мене волонтери дивляться здивовано, ніби я з собою дітей привела, щоб показати, що мені дійсно треба.

– Вони не можуть вже вдома. Гуляти не пускаю, старша нудиться від того. А виходити з малим сил не маю та й лячно ж, – кажу замість привітання.

Дівчина дарує мені щиру посмішку і розповідає, чого і скільки вона може дати. Просить не брати зайвого, якщо не потребую, але й сказати, якщо щось треба дуже.

Ми беремо харчування, підгузки, важливі медикаменти. Складаємо у відсік у візку суміші, склянки з пюре та багато іншого. Дівчина каже, що може ще й заспокійливого дати. Не відмовляюсь.

Ідемо далі, і далі. В іншому місці нам дають крупи, картоплю, олію, печиво, якісь консерви і такий запашний свіжий хліб. Вже під під’їздом зустрічаю сусіда, який звідкись привіз фруктів і влаштував роздачу з авто прямо під під’їздом.

Вже вдома дивлюсь і не розумію: раніше було все добре в країні і будо так складно. Зараз війна, але в мене вдома є прям все, що потрібно. У нас так було не завжди, мені соромно, але я не справляюся. Іноді не маю вдома найнеобхіднішого. Але зараз чомусь все змінилось.

Там поза моєю квартирою дуже багато людей з таким добрим серцем, все для всіх. І сусідка! Точно! Я ж маю подзвонити і подякувати своїй сусідці.

Ми така нація і такий народ, що точно переможемо. Я сьогодні багато побачила і тепер про нашу перемогу знаю напевне.

You cannot copy content of this page