Переваливши за сорокарічний рубіж життя, Єгор не поспішаючи оцінював пройдений шлях. Є чим пишатися, чому радіти…
Будинок – фортеця, обгороджений від вулиці двометровим міцним парканом, споруди у дворі – теж міцні, навічно поставлені, в гаражі – не стара ще іномарочка. Загалом – усе побудовано надійно, на століття, усе обгороджено.
Єдине – із сусідньою ділянкою огорожі немає. Так уже повелося в цій місцевості здавна – загородися від вулиці, від сусіда не обов’язково.
Сусід – він же ближчий за рідню, з ним щодня спілкуєшся, та й у разі потреби до кого насамперед звертатися? До сусіда!
Хоч і незвична була спочатку Єгору тутешня традиція, але порушувати її не став. Не ним заведено – не йому змінювати.
У будинку – теж усе гаразд, усе надійно. Дружина – клопітка, хазяйновита, працьовита, будь-яка справа в руках горить. Усе розуміє з півслова – варто тільки строго поглянути. Так-то.
Дітки – Сергійко дванадцяти років і Настя – десятирічка, небалувані, живуть з оглядкою на батька. Та й на роботі – повага. Ну не те, щоб повага – побоювалися його, відсіч давав будь-кому, навіть начальству. Такого зайвий раз потурбувати – сто разів подумаєш.
І начебто все гаразд, усе, як йому мріялося. І дім – повна чаша, але став закрадатися сумнів – чи так? Чи все правильно? Ніби проґавив щось, десь промашку зробив…
У сусідах у нього – така сама сім’я. Господар – Андрій, ровесник Єгора. Дружина, двоє дітей. Заселилися в будинок рік тому. Колишніх господарів – старих Нестерових діти переселили у квартиру, будинок продали.
Правильно, важко вже було старим доглядати господарство. Нові мешканці все переробили на свій лад. Урізали город, Андрій спорудив спортивний майданчик, встановив турнік, бруси, баскетбольний щит.
Поставив басейн для дітей, завіз машину білого річкового піску. З ранку до вечора там дитячий сміх, вереск, веселощі. Сергійко з Настею з радістю бігли до сусідів, міцно здружившись із дітьми. Єгор не перешкоджав, але суворо попередив: спочатку закінчити домашні справи, потім – можна гуляти.
Став він помічати, що дружина – Галя, теж частенько стала бувати у сусідів. То пошиє з сусідкою нові штори на вікна, то вчиться готувати нехитрі, але смачні страви…
Сама вчить сусідку, як правильно ростити овочі на грядках, заготовляти варення-соління, та за фруктовими деревами доглядати.
Поверталася вона в піднесеному настрої, очі світяться посмішкою, але, зустрівши жорсткий погляд Єгора – настрій змінювала. Знову бралася поратися по дому, не піднімаючи голови, стерши з обличчя посмішку.
На межі ділянок – “на межі”, як тут говорили, була вкопана лавка, на якій у тихий літній вечір полюбляв посидіти Єгор, оглянути город, просто відпочити. Іноді до нього приєднувався сусід.
Сиділи. Розмовляли неквапливо, обговорюючи міські новини та світові проблеми. Андрія зазвичай супроводжувала кішка, біла як сніг, зеленоока Аліска. Сідала поруч із чоловіками й уважно слухала їхню розмову, вставляючи час від часу “свої п’ять копійок” неголосним нявканням.
Єгор котів не шанував – користі від них немає, тільки під ногами плутаються. Діти принесли якось кошеня з вулиці, але Єгор виставив їх разом із ним. Повернулися вже без нього – прилаштували десь. Але в очах застигла образа й нерозуміння.
Це нічого, подорослішають – зрозуміють, та й забудеться. Головне – щоб батькові не перечили, щоб усе було – як батько сказав!
– На що вона тобі здалася? – запитував він Андрія. – Користі від неї ніякої, була б хоч породистою – кошенят би продавав, усе користь. Так ти ж стерилізував її – знову гроші на вітер.
– Не варто все грошима міряти, Єгоре, – відповідав той. – Аліска в нас – член сім’ї, діти її обожнюють. Ласкава вона до всіх, нас вона своїми кошенятами вважає. Діти поруч із нею добрими ростуть, та й у мене серце м’якшим стає, коли вона поруч, – Андрій ніжно нагладжував кішку, і вона із задоволенням відгукувалася на ласку.
– А на що воно тобі – м’яке серце? – цікавився Єгор. – З ним морока одна, того й гляди іншим дозволиш на собі їздити. З м’яким-то серцем.
– Не так, Єгоре, не так, – Андрій з посмішкою дивився на свій будинок, дітлахів, які грають біля басейну, дружину.
– М’яке серце – значить не камінь. Воно відчуває людей, допомагає розпізнати їх, відокремити підлого від доброго. До доброї людини і в мене ставлення добре, а підлого я ні до себе, ні до сім’ї своєї не підпущу.
А кам’яне серце – воно людей не відчуває, для нього вони всі на одну колодку. Дивиться така людина на людей і здається їй, що всі навколо пройдисвіти, всі її хочуть обдурити. Тому й одна завжди.
– Може, ти й маєш рацію, сусіде.
Може, й має рацію, – задумався Єгор і сам здивувався своїм словам. Зроду він не сумнівався, а тут…
Став Єгор придивлятися до життя сусідів. Ось Андрій на роботу зібрався: дружина вийшла проводити, він її обійняв, поцілував у щоку, щось сказав, вона засміялася весело.
Діти з вікна рученятами махають. Аліска до хвіртки проводила. Звісно, з гарним настроєм чоловік на роботу пішов, і працювати буде легко й весело. У нього не так: і проводжати ніхто не вийде, щоб зайвий раз на очі не потрапляти, а вже діти помахати татові вслід і не подумають.
Знову ж таки – повернувся сусід після робочого дня. Біжать до нього дітлахи – “Татко, татко прийшов!”. Дружина на ґанку зустрічає, руки витирає об фартух, щось розповідає йому смішне, про дітлахів, напевно. Ось і Аліска біля ніг в’ється, хвостом своїм
пухнастим обіймає. І втоми денної у чоловіка – як не бувало!
“Що ж у мене-то все не так? І на роботу йду, як на битву, з роботи повернуся, так і не підходь до мене. Заричу так, що в інших бажання посміхатися пропаде. У цьому, напевно, вся справа: немає радості в сім’ї, тому й на душі похмуро. Треба б лагідніше з ними. Кішку, чи що, завести…”
– Сусіде, – звернувся до нього якось Андрій, – кажуть, ти рибалка знатний. Взяв би на риболовлю. Дружин та дітлахів прихопимо, нехай попустують біля річки.
– З’їздити, звичайно, можна, – погодився Єгор. – Тільки яка це риболовля з дружинами, та дітлахами? Вранці рано треба виїхати, а вони збиратися будуть годину, а то й дві.
– А ми з вечора, – запропонував Андрій, – намети в мене є. Уранці, поки всі спати будуть – порибалимо, а прокинуться – уже й клювання закінчиться.
На тому й вирішили. Прибувши на місце на двох машинах, дружно розтягнули намети. Поки чоловіки тягали з річки рибку на юшку – жінки і дітлахи облаштували майданчик, виклали з каменів вогнище, поставили на вогонь воду.
Вечірній улов порадував, юшка вдалася! Дітлахи розпустувалися, але прикрикнути на них при сусіді Єгор посоромився, та й не хотілося.
Аліска, яку сусіди взяли із собою, з боку лісу притягла кошеня, яке казна-звідки взялося, почала вилизувати його. Дітлахи навперебій кинулися годувати малюка залишками юшки і вареної рибки, попередньо очищаючи її від кісточок.
Той, схоже, голодний дуже, їв усе з бурчанням, дрібно тремтячи тоненьким своїм хвостиком. Дивлячись на нього, защеміло в Єгора серце, коли він згадав, як образив своїх дітей, не дозволивши їм залишити того – з вулиці.
Наївшись, пригрілося кошеня під рукою Єгора, засопіло. Андрій дістав із багажника гітару, заспівав кілька улюблених пісень. Хороші пісні, зворушили вони Єгору серце. Ніч видалася тепла, зірки – завбільшки з п’ятак висипали на небі. Добре…
Уранці, запливши човном на рибне, підгодоване з вечора місце, добре наловили коропів. Вийшли на берег – героями, добувачами.
Півдня пролетіло непомітно. Жінки в найближчому лісі набрали ягід, дітлахи розважалися з кошеням і Аліскою, купалися на мілководді.
Єгор з подивом відзначив, як змінилася Галя – дружина. Давно не бачив він її такою веселою, діяльною, і на Єгора вона поглядала з вдячністю, а не зі звичайною настороженістю.
Почали збиратися у зворотний шлях. Сергійко і Настя про щось перешіптувалися, з побоюванням поглядаючи на батька. Єгор зрозумів – про що, і, заздалегідь ухваливши рішення, ховаючи посмішку, запитав:
– А де ваше кошеня? Награлися і кинули? Ні, дітлахи, тепер виховуйте, ростіть, годуйте, раз приручили.
– Татку! – Настя з вереском кинулася батькові на шию. Сергій радісно посміхався…
Увечері Єгор і Андрій, сидячи на лавці, згадували азартну риболовлю. Аліска вилизувала дрібного Котю, який ув’язався за Єгором.
– Наступного вихідного давай-но лазню в мене витопимо, – запропонував Єгор, – лазня в мене знатна, щось давненько я її не протоплював. Одному-то нудно паритися.
– Добре! – погодився Андрій.
– Ходімо, Котя, – Єгор піднявся, взяв на руки кошеня і, попрощавшись із сусідом за руку, рушив до хати. – І що ти за істота така? – чухаючи Котю за вухом, бурмотів він, – дрібниця вовняна, а дивись-но, до серця дістав…
– Єгоре! – вранці наступного дня дружина наздогнала його біля хвіртки, – Обід залишив! – І подала йому пакет зі їжею.
– Дякую, Галю.
Єгор обійняв дружину, і вона не відсторонилася злякано, як раніше, а ласкаво пригорнулася до нього. А у вікні – дітлахи махали йому рученятами, на підвіконні сидів Котя і, дивлячись на нього, солодко мружився.Спеціально для сайту Stories
