Моїй дитині вісім років. Жила з цивільним чоловіком сім років, він пішов, коли дочці було п’ять років, бо “зустрів своє кохання”. Жили ми спочатку на орендованій квартирі.
За час спільного проживання придбали спочатку кімнату в комунальній квартирі, оскільки не було грошей на цілу квартиру, стали її здавати. Потім у цій же комунальній квартирі придбали ще одну кімнату.
Спочатку хотіли поступово викупити всю квартиру, але не вдалося, з останньою кімнатою була проблема. В одній із цих кімнат прописалася я, цивільний чоловік і дитина.
Потім влізли в купівлю квартири в будинку, що будувався, гроші віддавали частинами. Весь цей час я працювала, на мої гроші жили, харчувалися, а він розвивав наш бізнес.
Загалом, тільки-тільки зітхнули, у нього пішли справи в гору, як він “зустрічає кохання”. Зібрав валізу і залишив нас із донькою в тій орендованій квартирі, в якій жили ми всі разом протягом семи років.
Кімнати здаються, туди не переїхати, та й район інший, доведеться міняти садок, далеко від моєї роботи. Я попросила його оформити договір дарування однієї з кімнат на дитину, але він відмовився.
За орендовану квартиру ні копійкою не допомагав. Через рік здався будинок, у якому ми купували квартиру в розстрочку, він переїхав із новою сім’єю. Загалом, позаймалася я благодійністю для нього і для його дівки.
Незабаром я вийшла заміж. Начебто ніхто нікого не чіпає і тут дзвінок через три роки: виписуй дитину з кімнати, я її продаю, мені потрібні гроші. Я питаю: куди виписувати?
Відповідь: до чоловіка… Чоловік не проти, сам пропонував доньку прописати в нього, але я принципово не хотіла, оскільки її рідний батько залишив нас без будь-якого житла. А ви кажете цивільні шлюби…
Я в шоці від таких “батьків”. При цьому він кричить, що любить доньку, бачить її кожні вихідні. Дивна така любов, по-моєму. Як це любити дитини, але викидувати її на вулицю…
Тепер думаю: виписати дитину з кімнати, щоб не принижуватися чи відстоювати інтереси дитини і ні в якому разі не виписувати? Сама я не можу зважитися на жоден із цих варіантів.
