– Слухай, а непогана ідея відсвяткувати! Хата твоєї дівчини — саме те! А домовитись із нею зможеш? – Зрадів пропозиції Михайла його кращий друг Артем.
– А що мені домовлятися? Просто перед фактом поставлю і все! Ми ж разом живемо? Разом! Тож у неї просто немає вибору! – відмахнувся від цього Михайло.
– Ну так! Тим більше, вона теж буде на святі!
– Саме так! Треба буде її ще умовити, щоб закусок якихось наготувала! Щоб сильно не витрачатися! – замислився Мишко. – Але ж це я беру на себе!
– О! Попроси її, щоб ще подружок своїх покликала! А то в нас буде велика нестиковка по парах! Не хочу, щоб хтось із хлопців почав приставати до моєї Дашки!
– Ось із цим у нас може бути проблема! У неї майже всі подружки заміжні вже … – відповів Мишко другу.
– І що? Думаєш, що заміжні не люблять веселитися і не зраджують своїм чоловікам, чи що? – реготнув Артем.
– Та хотілося б так думати! Я ж своїй пропозицією зібрався робити, і не хочеться думати про таке…
– Хочеш – не хочеш, а це факт! Пам’ятаєш ту дівчину, що до Дашки була в мене?
– Ну!
– Так ось, вона була одружена! Але це не заважало нам добре проводити час! Саме тому я Дашці волі ніякої не даю!
– А сам з іншими гуляш під час стосунків із нею…
– То це зовсім інша річ! – посміхнувся Артем.
– Гаразд! Давай! Я додому, бо треба ще переконливу легенду для Дашки придумати, де я був цієї ночі!
– Добре! – кивнув Мишко. – Я тобі днями подзвоню, скажу, що ми з Вікою вирішили!
Друзі попрощалися, Артем узяв свою чашку з кавою і вийшов, а Мишко залишився в кав’ярні, обмірковувати розмову.
Прийшовши додому після роботи, Мишко вже не був таким самовпевненим у тому, що запропонував своєму другові.
Він завжди любив повихвалятися перед Артемом, показати, що він анітрохи не гірший за свого друга.
Любив прикрасити якусь історію про себе або взагалі вигадати, але аби бути таким же крутим, як і його найкращий друг. А інакше, як він вважав, Артем із ним просто перестане спілкуватися. Таке вже було, коли вони навчалися у одинадцятому класі. Тоді Мишко більшу частину часу проводив удома, готувався до майбутніх іспитів та вступу, бо його змусили батьки, і Артем поступово почав від нього відвертатися.
Знайшов собі нову компанію таких самих хлопців, як він сам, а Мишко став йому нецікавий. Ось Мишкові і довелося вдатися до всієї своєї фантазії, щоб знову заволодіти увагою свого “кращого” друга. Він навіть якось уночі викрав машину свого батька, щоб покатати Артема з його тодішніми двома панночками.
Ось і зараз у Артема через два тижні буде день народження, і Мишко зі шкіри ліз, щоб бути корисним йому в цьому заході.
Віка, дівчина Михайла, знала про нездорову одержимість свого хлопця цим Артемом і, звичайно, не схвалювала цього. Вона завжди була незадоволена, коли вони зустрічалися, і на цей раз не став винятком:
– Як на роботі справи? – спитав він несподівано, коли Віка теж уже була вдома.
– Та нормально, як завжди, нічого нового… — відповіла вона трохи відсторонено.
– Прям нічого?
– Так, а що? – Не зрозуміла вона.
– Та просто цікавлюсь! Що, мені не можна спитати, як у тебе справи на роботі, чи що? – обурився Михайло.
– Та можна, просто ти ніколи не цікавився цим! Ти навіть перші півроку наших стосунків не знав, ким і де я працюю!
– Ну от! Виправляюсь!
– А мені здається, що тут щось інше, Мишко! Що ти хочеш? – Запитала Вікторія свого молодого чоловіка. – Тобі ж щось потрібне! Чи не так?
– Чому одразу мені щось…
– Слухай, я тебе добре знаю, ти стаєш таким цікавим до моїх справ тільки тоді, коли ти маєш прохання, в якому я можу відмовити! Я вже вивчила цю твою поведінку! – примружилася дівчина з підозрою.
– А ось зараз: ні! Я просто спитав, але якщо тобі це чомусь не подобається, більше не буду взагалі нічим цікавитись! – образився Мишко.
Але Віка практично не звернула уваги на цю образу, бо знала вже, відчувала, що це ще не кінець.
Наступного дня і Віка, і Мишко відпочивали. Віка з самого ранку клопотала по дому, робила те, до чого не доходили руки весь робочий тиждень, щоб завтра просто відпочити і взагалі ніяк не торкатися домашніх справ. А Мишко, прокинувшись тільки до обіду, пішов снідати на кухню.
– Доброго ранку! – бадьоро сказав він своїй дівчині.
– Ага… І тобі того ж… — протираючи плитку, відповіла Вікторія йому.
– Давно встала?
– О сьомій, на початку восьмої!
– Ого! Чого це так рано? Вихідний же!
– Ну, тому що справ багато! – відповіла Віка. – І так, до речі, кросівки свої або помий, або прибери кудись із ванної! Бо вже дістали там стояти з минулих вихідних!
– То я думав, що ти їх помиєш! – здивувався Мишко.
– Слухай, не нахабній?! – обурилася дівчина. – Може, мені тебе ще купати і з ложечки годувати почати?
– А що ж тут такого? Лише попросив кросівки помити… — пробурчав він у відповідь.
– Сам підеш і помиєш! І так, до речі, з сьогоднішнього дня ти сам праєш свою білизну! Все! Дістав!
– Гей! А це ще за що?
– За надмірне нахабство! – відповіла дівчина.
– Чудово! – Невдоволено відповів на це Мишко. – Тоді сама будеш спинку дивану ремонтувати! Я навіть не доторкнусь!
– Ти зламав – ти й робитимеш, Михайло! Це ти постійно ногами в неї упирався, коли свої серіальчики дивився! Так що…
– Я, значить, тепер і чоловічу, і жіночу роботу виконуватиму?
– Та ти живеш тут на повному розслабоні! Нічого не робиш! Ці свої викрутаси дружку своєму показуй, а не мені! Зрозумів? – Розлютилася Віка, а таке з нею бувало рідко, тільки тоді, коли Михайло починав сильно сідати їй на шию.
Так він працював, платив за квартиру, купував продукти додому. Але все це він робив навпіл з Вікторією і неохоче, ніби не мав нічого цього робити.
А тут ще й кросівки його, він вирішив, що має помити саме його дівчина. Це було вже занадто навіть для нього. Ось Віка і психанула.
Але після слів про Артема Михайло притих, він не став їй нічого заперечувати більше ,бо пам’ятав, що її ще якось треба вмовити на ту вечірку, яку він уже пообіцяв Артему. Хоч і сказав другові, що тут не буде жодних складнощів, адже він тут теж живе.
Однак складнощі для нього були, ще й які, адже Віка ж могла просто взяти і його самого вигнати, він і так особливої користі не приносить.
Так він допомагає оплачувати квартплату, але з цим усім Віка і сама б спокійно впоралася. Вона теж працювала і заробляла не менше, ніж Михайло. А якби жила одна, їй не треба було б купувати стільки продуктів, води і світла витрачалося б значно менше, бо вона була більш практичною і не любила, як Мишко стоїть по годині в душі.
А ще Мишко, як не дивно, кохав Віку, хоч і показував це специфічно. Він не хотів, щоб вона його вигнала. Тим більше, така вигідна партія була б для нього. Дівчина молода, красива, роботяща, господарська, все при ній. І він теж гарний, працював, але ніяких більше плюсів у ньому не спостерігалося.
Він усе ще жив якимись своїми нереалізованими підлітковими принципами. Так само, як і раніше підлабузничав перед Артемом, якому, за фактом, був не потрібен, а Віка була для нього на другому, третьому, десятому місці, так само, як і батьки раніше, які хотіли для нього тільки кращого.
Тільки Віка не батьки. Вона довго його викрутаси не терпітиме. І якщо з матір’ю у нього проходили деякі фокуси щодо роботи по дому, то з Вікою вони вже не пройдуть. Але це не завжди вчасно спадало йому на думку.
І цього разу він все ж таки вчасно зупинився. Встиг натиснути кнопку “стоп” у своїй голові.
– Віко… Ти це, не ображайся… Не хотів нічого такого говорити, і кроси свої я сьогодні помию.
Задоволена результатом , дівчина вийшла з кухні і пішла протирати пил у вітальні.
А Мишко поснідав і пішов робити те, що пообіцяв їй щойно.
Ближче до п’ятої вечора, коли Віка закінчила всі домашні справи, вона пішла попити чай. Поки вона сиділа за столом і читала одночасно з цим книгу, до неї приєднався її хлопець.
– Віко, я запитаю у тебе дещо… — невпевнено почав він.
– Запитуй! – Не відриваючись від книги, сказала дівчина.
– Як ти дивишся на те, щоб тижнів за два у нас вдома невелику вечірку зробити?
Віка відірвалася від книги і незрозумілим поглядом подивилася на Михайла.
– Це ще з чого раптом?
– Ну ти дай відповідь спершу, що ти про це думаєш!
– Ні-ні! Ти давай викладай, звідки в тебе такі думки в голові і що за привід для цієї вечірки! – Заперечно похитала головою вона.
– Та в Артема день народження буде, і я подумав такий подарунок йому зробити… — неохоче зізнався він, бо зрозумів, що вона нічого не відповість, доки не впізнає всі справи. — Але все буде дуже цивільно…
– Ні! – Навіть не дала вона йому домовити.
– Але, Віко! Чому? Кажу ж, що все буде гаразд! Ми не будемо шуміти! Чесно!
– Ага! Звісно! Не будете ви! – посміхнулася Вікторія. – Пам’ятаю я, як ти мене водив на пару вечірок, які організовував твій цей Артем! Так поліцію сусіди викликали, і тільки він один чистенький із води завжди виходив! Це добре ще, що я тебе забрала раніше, ніж все це почалося! Тож ні! Зрозумів?
– Віко! Ну, ти чого така? Я ж йому вже пообіцяв…
– Ти що? – Вигукнула Віка трохи голосніше, ніж хотіла.
– Ну, а що тут такого? У нього ж свято… — зніяковів хлопець, розуміючи, що сказав зайве.
– Та мені яка різниця, свято в нього чи щось там ще? Мене це яким боком має стосуватися? Сам же знаєш чудово, що я не схвалюю цю людину, але постійно тягнеш її в наше життя! І я навіть змирилася вже з тим, що ти перед ним на цирлах танцюєш постійно, але я з цією людиною нічого спільного мати не збираюся!
– Віко, але ж він мій друг!.. Та як я йому тепер в очі дивитися буду? Ти що мене зовсім не любиш, не цінуєш, що так підставити хочеш ?! – теж розлютився Михайло.
Але Віка вирішила трохи зменшити оберти і спокійно відповіла:
– Ні, Михайло, ми не влаштовуватимемо день народження твого друга в моїй квартирі, і начхати, як ти тепер йому в очі дивитися будеш!
Після цих слів Мишко вискочив різко з-за столу, тим самим розлив свій чай і кудись втік. А дівчина залишилася сама на кухні. Вона не почала влаштовувати якусь істерику через чай, швиденько все протерла і продовжила спокійно читати книгу.
А хвилин через п’ять почула, як грюкнули вхідні двері.
Вона спочатку хотіла зателефонувати Мишкові, дізнатися, куди він зібрався, але не почала цього робити, подумала, що нехай охолоне так, як сам хоче, аби її не втручав у це.
Ближче до ночі він повернувся злий. Почав збирати свої речі, і кричав.
– Гей! Заспокойся! Що сталося? Ти де зібрався? – Не зрозуміла цього всього Вікторія.
– Ні бачити тебе більше не хочу, ні знати взагалі! – Закричав він на неї у відповідь.
– Ось як? А чого це раптом? – спокійно спитала вона.
А цей спокій його ще більше розлютив.
– Та через тебе, Артем навіть розмовляти зі мною більше не хоче!
– Ах, он воно що! Ну, тоді, так! Двері там, якщо що! – Вказала вона на вхідні двері
– А я ще тобі хотів пропозицію робити! Одружитися з тобою! Добре, що обручку ще не купив!
– От і розумничка, буде на що квартиру орендувати! Давай швидше збирайся і йди, якщо я така погана!
Зібрався Мишко досить швидко. Він навіть на балкон збігав, забрав ще не висохлі свої речі та кросівки, все закинув в одну сумку і поспішив до вхідних дверей.
Коли він вийшов, Віка подивилася в вічко і побачила, що Михайло там сидить на майданчику перед дверима і плаче, чи то з образи, чи від злості. Вона зрозуміла, що йому нема куди йти тепер. Батьки живуть в іншому місті, а його “найкращий друг” тепер не варіант для ночівлі. Їй спочатку стало його шкода, але тільки…
Тільки більше вона не хотіла з ним мати нічого спільного. Вона швидко закрилася на внутрішній замок і пішла наводити лад після того, що він щойно повивалював з шаф.
Віка не спала всю ніч. Вона знала, що Мишко так і сидить біля дверей, але впускати його у квартиру вона більше не збирається. Він зробив свій вибір, от і нехай тепер живе з ним.
Наступного дня вона прокинулася пізно, бо заснула лише до ранку. Відразу ж насамперед вона пішла подивитись у вічко, але нікого не виявила. Потім вона звернула увагу на те, що ключі свої він не залишив удома, а значить, треба терміново викликати слюсаря, щоб поміняти замок.
Вона просто більше не хотіла жодних подібних сюрпризів, хоч їй і було певною мірою шкода Михайла тепер. Але краще вже так, ніж жити з тим, хто не зважає тебе . Нехай тепер живе так, як сам хоче, може, розуму набереться. Вона будуватиме своє життя так, як сама цього хоче, тим більше у неї є все для цього, і тягар їй більше не потрібен.
