Отак буває живеш з людиною і здається, що все про неї знаєш. Раптом щось трапляється і розумієш, що ця людина тобі зовсім не знайома, зовсім чужа. Саме так вийшло в мене з дружиною, коли ми нарешті в’їхали в будинок, який кілька років будували.
Ми мріяли, як житимемо з дітьми в найгарнішому будинку у світі. Щоб мрія стала реальністю я довгі роки працював за кордоном та не міг натішитися, яка в мене господиня. Дружина була щаслива, що в нас все виходило.
Якось я приїхав на кілька тижнів додому з закордону. Хотів зробити приємно дружині та відвезти її на море, але вона чомусь розлютилася через ті квитки. Все говорили, що ніякого відпочинку, бо будинок недобудували. Я тоді сильно засмутився, але списав все на стрес, бо це ж я десь постійно, а вона на орендованій кватирі з дітьми.
Будівництво ми завершили і я вирішив покликати своїх батьків до нашого будинку, щоб відсвяткувати ювілей. Дружина про ресторан й чути не хотіла. Коли я приїхав із батьками додому, то дуже здивувався, бо дружина накривала стіл у літній кухні, але не в будинку. Вона лише швидко показала будинок й вивела всіх на вулицю. Трохи пізніше вона покликала мене й просила відвезти моїх 70-річних батьків у готель. Це при тому, що в нас як мінімум одна вільна спальня.
Я не хотів псувати собі вечір, але вирішив все одно залишити батьків у нас в домі, попри реакцію дружини. Батьки погостили у нас два дні і я провів їх на потяг. Повернувшись додому, поки моя дружина пила чай у сусідки, я завів теля в будинок і закрив його там на кілька годин.
Як же вона верещала, а мене чомусь це навпаки тішило. Насміявся я досхочу. Не для того я стільки років важко працював, щоб не міг власних батьків додому привести. Образила дружина мене, завтра з речами нехай їде в готель, я хоч від неї відпочину.
