Фаїна вийшла з автобуса. Ноги за час поїздки набрякли, суглоби не згиналися. Водій діставав валізи та об’ємні сумки з багажного відсіку, люди забирали свої речі й розходилися.
Фаїна відійшла вбік, щоб не штовхатися й не заважати. Їй нікуди поспішати, вдома її ніхто не чекає. Вона з насолодою вдихала свіже післядощове повітря і раділа поверненню додому.
З подругою вони дружили ще зі школи, та давно кликала її до себе в гості. Ось у відпустку й вирішила з’їздити на тиждень. Вони жили на дачі, насолоджувалися природою та спокоєм. Але під кінець Фая засумувала за своєю квартирою, де вона сама собі господиня.
У гостях добре, як то кажуть, а вдома краще. Та й спала погано в чужому місці. Поспілкувалися, наговорилися досхочу, час і честь знати.
Чоловік Фаїни пішов з життя сім років тому. Думала, не зможе оговтатися після його см.рті, але нічого, звикла, хоча досі сумувала за ним. Дочка вийшла заміж і поїхала з чоловіком до Києва.
— Жінко, це ваше? — запитав водій, кивнувши головою в бік валізи, що самотньо стояла біля автобуса.
Фаїна й не помітила, як залишилася одна, всі пасажири розійшлися.
— Моя, — сказала вона й покотила валізу до зупинки.
За вікном міського автобуса миготіли дерева з омитим дощем листям, у калюжах відбивалися хмари. Фаїна знала тут кожен будинок, виросла в цьому місті, вийшла заміж, виростила дочку, а тепер жила сама.
Біля під’їзду на лавочці сиділи дві сусідки, прискіпливо розглядаючи й обговорюючи перехожих.
Фаїна привіталася й хотіла пройти повз, як одна з них окликнула її.
– Звідки ти, Фая? Невже до дочки їздила?
Вони обидві були огрядні й чимось навіть схожі одна на одну, наче сестри. Фаїна їх вічно плутала. Та, що в червоній кофті – Наталя, а друга, що в хустці – Ніна. Або навпаки. Та яка різниця?
– До подруги.
– А, теж справа, — сказала одна, а її погляд виражав крайнє несхвалення, мовляв, які подруги у твоєму віці?
Фая вже взялася за ручку дверей, як одна з жінок схаменулася і крикнула, що поки її не було, тут відбулися деякі зміни. Фаїна зупинилася.
– У тебе з’явилася нова сусідка…
– У квартиру № 40 заїхала дівчина, довгонога, білява…
– Ага, схожа на швабру…
– Ремонт у квартирі чоловіки зробили за тиждень. Свердлили, стукали цілими днями…
– Потім інші чоловіки завезли нові меблі… – А вже потім вона приїхала на джипі, з котом на руках.
– Коханець їй квартиру купив. Ми його бачили. Старий, їй міг би бути батьком…- Вона жінка легкої поведінки, одразу видно… – Так що дивися, життя у тебе тепер веселе буде… – навперебій ділилися новинами Наталя з Ніною.
Фаїна дивилася на сусідок, слухала і дивувалася. Поїхала всього на тиждень, а тут такі зміни відбулися. Добре хоча б те, що ремонт пройшов за її відсутності.
– Побачимо, – сказала вона. – Вибачте, дуже втомилася. – Фаїна відчинила двері й зникла від їхніх проникливих і цікавих поглядів.
Вона здивувалася, як чисто в під’їзді. Навіть не вірилося, що хтось робив ремонт. Зазвичай після ремонту всі сходи та майданчики припорошені шаром вапняного пилу зі слідами майстрів і мешканців, валяються обрізки шпалер, уламки цементу. А тут ідеальна чистота.
Увійшла до своєї квартири й озирнулася. Вдома! Відразу поставила чайник, заварила свіжий міцний чай, напилася, тільки потім розпакувала речі й змила з себе під душем дорожній пил і втому.
Вона сиділа перед телевізором і дивилася все підряд, коли у двері подзвонили. Чомусь Фаїна відразу подумала, що це нова сусідка. Напевно, тому, що думала про неї.
На порозі стояла симпатична дівчина, яка повністю відповідала опису сусідок: у коротких шортах, топі, але без кота на руках і з накинутою на плечі картатою сорочкою. На ногах — акуратні домашні капці з рожевими пухнастими помпонами.
Світле пряме волосся підкреслювало рівну засмагу обличчя.
«Зятя постійно доводилося виганяти на балкон, він так і намагався палити на кухні. Відкриває вікно і палить. А тепер кожні п’ять хвилин виходить на балкон. Поглянула, а на сусідньому балконі вона, безсоромниця. Сидить, гладить свого кота… » – Фаїна мимоволі згадала слова чи то Ніни, чи то Наталії.
– Вітаю. Я ваша нова сусідка. Почула, що в квартирі хтось ходить, і прийшла познайомитися, – сказала, посміхаючись, молода жінка років двадцяти п’яти. – Мене звати Юлія.
– Дуже приємно. Фаїна, – представилася Фаїна. Вона думала почути зовсім інше ім’я, щось на кшталт новомодної Милослави, Анжели чи Вікторії, і була приємно здивована.
– Проходьте. Чаю будете? Я щойно приїхала від подруги.
– З радістю, — сказала сусідка і знову посміхнулася. І відразу власна квартира здалася Фаїні скромною й тісною, ніби знітилася від присутності такої вродливої гості.
Вона нагріла чайник, налила чай у красиву чашку і поставила перед Юлею. На столі у вазочці стояли цукерки, але Фая не стала пропонувати. У неї на роботі молоденькі дівчата не їли цукерок, стежили за фігурою.
Але Юля взяла цукерку з вазочки. Помітила здивований погляд Фаїни і пояснила, що від однієї цукерки вона не погладшає. І відразу привернула до себе симпатію Фаїни.
У неї все виходило природно, без удаваності та манірності, як у більшості сучасних дівчат.
— Вам, напевно, вже про мене всяке розповіли, — сказала вона.
– Правильно, – не стала сперечатися Фаїна. – Думаю, не все з цього правда, так?
Юля знизала плечима.
– Квартиру мені купив мій колишній коханець перед від’їздом за кордон. Він набагато старший за мене, одружений, у нього троє дітей. Це його прощальний подарунок. Але я не легковажна. Крім нього у мене не було інших чоловіків.
– Не сердьтеся на жінок. Їхній час минув, а що вони бачили в житті? А ви така красива, інша. Їм здається, що у вас все легко, всі чоловіки вам допомагають, крутяться навколо вас. Про що ще вони могли подумати? – заступилася за сусідок Фаїна.
– Знаєте, я виросла в маленькому містечку. Всі один одного знають, жінки працюють і виховують дітей, а чоловіки вживають. Мій батько теж, а мама… Мені здається, я з дитинства мріяла виїхати звідти.
Але розуміла, що до закінчення школи треба терпіти. І терпіла. Ненавиділа батька за те, що він п’є, а маму — за те, що терпить його.
Закінчила школу і відразу поїхала, навіть речей не взяла, тільки документи. До Києва не поїхала, грошей не вистачило на квиток.Вийшла з поїзда, стою на площі біля вокзалу і не знаю, куди йти.
А всі пробігають повз, нікому до мене немає діла. Поїхала-то поїхала, а де житиму, не подумала. І повернутися не могла, грошей більше не залишилося. Краще б померла з голоду, ніж повернулася до батьків.
Спочатку гуляла містом, а потім почало темніти. Я страшенно зголодніла.
Повернулася на вокзал, але залишитися там на ніч злякалася. Знову вийшла в місто.
Раптом біля мене зупинився чорний джип. За тонованими стеклами не видно, хто в ньому сидів.
Я вже приготувалася тікати, якщо що. З машини вийшов молодий водій у піджаку та краватці, відкрив задні двері та запропонував сісти. Я відсахнулася, а він мене затримав, сказав, що зі мною хочуть поговорити. Що було робити? Я сіла. На задньому сидінні сидів чоловік років п’ятдесяти.
Він запитав, що я роблю посеред міста? Я збрехала, що приїхала вступати, а жити ніде. Він запропонував мені поїхати з ним, запропонував роботу, запитав, де мої речі.
Я злякано пискнула, що приїхала без речей.
Мені здається, він відразу все про мене зрозумів, більше ні про що не став питати. Сказав, що у нього великий будинок, дружина і троє дітей, що у нього не небезпечніше, ніж на вулиці вночі. Я повірила йому, хоч було дуже страшно.
Він поселив мене в кімнаті в будиночку для прислуги, де жили ще три жінки. Ось так я залишилася у нього. Наступного дня поїхав зі мною до університету подавати документи на заочне відділення.
Я прибирала його будинок, прасувала білизну, він платив мені за це гроші. Це вже потім він орендував для мене квартиру і приїжджав іноді.
Відразу попередив, що дружину і дітей не кине. Я закінчила навчання, ні в чому не потребувала, жила як у казці. Та це й була казка після мого рідного міста, батька та постійних скандалів між ним і матір’ю.
А потім він поїхав зі своєю родиною. Запропонував і мені поїхати з ним. Але я відмовилася. Купив мені квартиру, найняв бригаду робітників для ремонту. Гроші залишив. Ось так я опинилася тут.
Багато людей проходило повз мене, а він допоміг. Я йому вдячна і жодного разу не зрадила. У мене не було інших чоловіків, крім нього. Якби не він, не знаю, що тоді зі мною було б. Ви теж засуджуєте мене?
– Ні. Кожен влаштовується, як може. Напевно, вам пощастило зустріти його, – сказала Фаїна.
– Мені було так погано після його від’їзду. З ним я ні про що не турбувалася, а тепер мені потрібно навчитися жити самостійно. Я хочу піти працювати. Адже його гроші колись закінчаться.
Вибачте, що я так відразу на вас все вивалила. Просто мені страшенно самотньо. До батьків я не хочу повертатися, а більше у мене нікого немає. Я вас зовсім заговорила, ви ж з дороги…
– Я теж одна. Чоловік пішов з життя, дочка вийшла заміж, поїхала до Києва. Доля у всіх різна. Комусь щастить більше, комусь менше. На роботі ще нічого, а у вихідні та на свята хоч вовком вий, поговорити ні з ким. Скоро на пенсію, сподіваюся, дочка народить онуків, я сидітиму з ними.
– Невже? Ви виглядаєте набагато молодшою, – щиро сказала Юля.
– Мені наступної суботи виповниться п’ятдесят п’ять. Запрошую вас до мене на день народження.
– Дякую, – сказала Юля. – Але думаю, це не дуже гарна ідея. До вас, напевно, прийдуть сусіди. Я їм не подобаюся. Вони дивляться мені вслід, ніби все про мене знають і засуджують. Стільки ненависті в їхніх очах.
– Та годі. Просто люди з віком стають обережними. Ви молода, красива, незалежна. Людям легше жаліти, ніж радіти чужому успіху.
Скільки вам років? Ви ще зустрінете своє щастя. А на сусідів не ображайтеся. У них було інше життя, ніж у вас зараз. Їм довелося всього досягати самотужки. Не все вийшло так, як хотіли.
У Фаїни залишився ще тиждень відпустки. Вона прибрала квартиру, ходила в магазин, купувала продукти до дня народження.
Одного разу поверталася додому, на лавці її зустріли сусідки. І ніяк їх не оминути, не пройти повз.
– Привіт, Фая. Ну, як нова сусідка? Вже познайомилися? – запитала чи то Наталя, чи то Ніна.
– Познайомилися. Нормальна жінка, тільки нещасна. А ви б поменше пліткували. Весь двір чує, як і про що ви тут базікаєте. Краще прийдіть до мене на день народження в суботу, до обіду. Познайомитеся з нею ближче.
— Ти її теж запросила? — ревниво запитала одна із сусідок.
— А чому ні? Вона мені нічого поганого не зробила.
Наталя з Ніною обмінялися поглядами.
— Вона ж… — почала друга.
— Що з нею? Потрапила в безвихідну ситуацію, чоловік їй допоміг. На що ви злитеся? На те, що він купив їй квартиру, забезпечивши безбідне життя? У інших чоловіки йдуть, залишаючи дружинам дітей і мізерні аліменти.
Зате законний чоловік. Вас же цікавість розриває, а назовні не показуєте. Приходьте. Чи боїтеся забруднитися? — сказала Фаїна і пішла додому.
У суботу до обіду прийшли Наталя з Ніною, причепурені, обидві в сукнях з люрексом. Прийшов і чоловік однієї з них. Юля допомагала Фаїні накрити стіл, нарізати овочі на салати. Вона одягла вільні штани, світлу блузку з рукавами і виглядала досить скромно.
Фаїна прожила в цьому будинку багато років. Чоловікові дали цю квартиру на заводі. Потім він пішов з життя, сусідки прийшли на поминки, співчували. Вони були свідками весілля дочки. Тепер ось святкували її день народження.
Єдиний чоловік за столом сидів між Наталею та Ніною, наче у квітнику. Обидві підкладали йому закуску з обох боків. Він пив стримано, хоча й поглядав на пляшку з жадібністю.
Наталя почувалася королевою на святі. Усі самотні, а вона з чоловіком. Тому на Юлю поглядала поблажливо, розпитувала про все.
Випили, поїли і заспівали сумні пісні. Юля співала разом з усіма і знала слова всіх пісень.
Під кінець вечора єдиний чоловік все-таки напився, зізнався в коханні всім жінкам одразу. Наталя відвела його додому подалі від гріха. За ними пішла й Ніна.
День народження вдався, жінки розійшлися задоволені одна одною, ставши майже подругами. Юля допомогла прибрати зі столу.
Відтоді сусідки привітно віталися з Юлею.
Якось по секрету повідомили Фаїні, що в Юлі з’явився залицяльник — молодий симпатичний чоловік. А незабаром Юля вийшла заміж, народила доньку і стала хорошою матір’ю.
Ніна часто виручала її, допомагала доглядати за дитиною. Поступово Юля вписалася в життя будинку, ніби жила тут сто років. Ніхто не згадував про її минуле. Та й яка різниця, яке у кого було минуле? Головне ж, яка людина.
