В 55 я раптово зрозумів, що моя дружина чужа мені людина. Наші діти виросли, ми стали жити самі і з’явилася порожнеча. Ніяк не можу позбутися думки, що наш шлях перестав бути спільним після весілля нашої доньки.
Після того, як ми виконали свій життєвий план, наше спілкування стало з кожним днем згасати. Дійшло до того, що ми жили в окремих кімнатах, самі собі готували, ходили на роботу, я їздив у відрядження. Вирішили купити невеличкий будинок у селі в надії, що це щось змінить.
Дружина, яка все життя прожила у місті, сприйняла дачу як розвагу. Я порався з городом та садом, а вона дивилася серіали та засмагала. Так минуло два місяці, настав час повертатися додому, але я зрозумів, що не хочу їхати з нею назад.
На дачі мені подобалося, в мене з’явилися сили та бажання жити. Думки про той побут, який чекав на мене в місті, здалися нестерпними, тому я лишився на дачі. Здається, дружина навіть зраділа такому моєму рішенню. Ми домовилися, що я приїжджатиму додому, а вона їздитиме до мене на дачу, але їздив лише я.
Ніколи не думав, що в такому віці можуть бути почуття до іншої жінки. Коли мої стосунки з дружиною охолонули, я звернув увагу на свою самотню сусідку. Вона викликала в мені забуті почуття. Час від часу ми вечеряли, спілкувалися, а якось вона в мене залишилася. З того часу й живемо разом
Зараз думаю, що треба розлучитися з дружиною, але боюся, що чутки підуть. Це ж на мою сусідку тавро навісять, мовляв, родину розвалила. Тепер не можу вирішити, як краще зробити.
