З чоловіком прожила 3 роки в шлюбі, ну а потім все пішло павперекіс. Мабуть криза якась, чи що.
Та стали ми один одному як чужі. Дітей немає. Ось так прийшли з роботи, поїли, кілька слів перекинулися, та й спати. Аж тут на роботі до мене почав залицятися чоловік.
Не одружений, молодий, досить забезпечений. Я для себе майже твердо вирішила, що піду з сім’ї.
А тут потрапила на курси до одного психолога. Дай думаю, послухаю, раз вже все одно робити нічого, може і я чогось навчуся, мені поради будуть якраз потрібні.
Ну, значить, діалог психолога, з такою куркою, мабуть як я:
-Я хочу розлучитися, що ви мені скажете? -Розлучайся. -Але батюшка каже це гріх? – Та ти не слухай його, він біситься, що сам не може, от і другим не дає.
– То що, розлучитися? -Розлучайся, не слухай нікого. -От і добре, розлучуся, буду будувати сім’ю з іншим чоловіком.
-А ти вмієш? – Ну навчуся вже якось. -То ти потренуйся. -А це як?
– Ну в тебе ж є колишній чоловік, от на ньому і потренуйся, його не шкода…
Я вибігла ледь стримуючи сміх, які ж ми жінки недалекі. По дорозі додому купила еклерів і м’яса, буду тренуватися на своєму.
