Моя мама – унікум. Якщо треба пересунути меблі в квартирі, пробити в стіні двері — вона з цим справиться. У нашій квартирі інженерно-перебудовна жіноча думка спрацьовує кожні два з половиною тижні.
За перші 16 років спільного життя з батьком мама приблизно в дев’яносто разів переставила меблі. Благо, разів п’ятнадцять це було з приводу переїздів на нове місце проживання.
Нарешті сталося непоправне – ми осіли назавжди в нашому місті. Як тільки мама це усвідомила, всім стало зрозуміло, що житло систематично піддаватиметься катуванням жіночої винахідливості.
Почалося все з меблів: старі замінили на нові. Це заспокоїло маму приблизно на півтора року. Потім – ремонт. І тут уже почали страждати стіни. Виявилося, що двері з однієї кімнати до іншої розташовані вкрай невірно.
Вирішила пробивати нові — ближче до вікна, а старі закладати цеглою. Бити двері почали, не враховуючи деяку паралельність розташування кімнат. І якби я не прийшла зі школи в потрібну мить, одна половинка нових дверей давала б можливість виходити з другого поверху прямо на вулицю.
Але доля справедлива і я вчасно врятувала будинок від такого архітектурного доповнення. Загалом двері переставили вдало. Потім протягом п’яти років мама ще 38 разів переставила меблі та 19 разів перевішувала килими.
Наші стіни нагадували навчальне стрільбище кулеметників. Чергове творче піднесення у мами почалося рівно за два місяці до її сорокаріччя. Одного дня мені довелося перешивати пальто.
Я зняла покривало зі швейної машинки і оторопіла: половина швейного столика разом із скриньками була відпилена та заклеєна ізолентою. Виявилося, то зробила мама, бо машинка була надто довга, на її думку.
Треба сказати, що мама промучилась ще півдня: доки я шила пальто, вона притримувала покривало на відпиляній половинці, щоб тато не побачив. Перехідним етапом до фіналу цієї історії були три кухонні столи і розібране ліжко, яке видалося мамі надто довгим.
Одним прекрасним вечором, я приходжу додому і в коридорі бачу запчастини від водонагрівача з ванної. Десь глибоко теплилася надія, що це сусіди роблять ремонт і попросили трохи в себе потримати цей мотлох.
Але надія швидко вмерла: на підставці я помітила сліди нашої фарби. Тумба від нього є. Ну а де корпус? Роздягаюся і бігом у ванну. Так і є: нема водонагрівача.
Зі слів бабусі я зрозуміла, що мама пішла митись і по дорозі розібрала водонагрівач. Знайшла корпус від нього в туалеті, він займав майже весь простір, навіть до унітазу не підібратися. Хоч до зливного бачка його приєднуй…
