У Олесі був перший робочий день. Офіс розташовувався в тій частині міста, де дівчина давно не бувала. Під час обідньої перерви вона із задоволенням вийшла на прогулянку.
Як чудово, що поруч з офісом є такий чудовий парк. Тут є і кафе, і ресторани. Олеся не була голодна, тому не пішла на обід. А ось побачивши кавовий ларьок, радісно попрямувала до нього.
Капучино в стаканчику — ось що їй потрібно. Дівчина пришвидшила крок, так їй хотілося кави! У цю мить перед очима промайнули спогади про її стосунки з Костею.
У свої 22 роки Олеся ледь не вийшла заміж. З Костянтином вони встигли подати заяву до РАЦСу, жили разом у орендованій квартирі. Як добре, що дівчина вчасно зрозуміла, що живе з жадібним і скупим чоловіком.
Молоді люди навчалися на одному факультеті, обом фінансово допомагали батьки. І Олеся, і Костя підробляли, але грошей, звісно, не вистачало.
Костик любив брендові речі й не міг уявити своє життя без великої кількості м’яса. А в Олесі було дві маленькі радості — гарні нігті від хорошого майстра та капучино в стаканчику.
Одяг для дівчини купували батьки, тож цієї статті витрат у неї просто не було. Та й у трьох стейках на вечерю вона не потребувала. Дівчина не бачила причин, через які вона мала б обмежувати себе в маленьких радощах. А ось витрати коханої на каву та манікюр він вважав жахливим марнотратством.
І якщо новий манікюр у Олесі з’являвся лише раз на місяць, то капучино вона купувала щодня по дорозі до університету.
Костик страшенно злився. На заняття вони ходили разом, і картонний стаканчик з ароматним напоєм у руках дівчини псував йому настрій на весь день.
Здавалося б, ніщо не заважало Олесі одразу розірвати стосунки з скупим Костиком. Але скупість проявилася не відразу.
Коханий завжди дарував лише одну троянду, але ж дарував. І обручку їй купив, коли робив пропозицію. Та й орендувати квартиру удвох було зручно.
Рахунок у кафе він не ділив, щоправда, водив її в ті місця, які любив сам. Костя віддавав перевагу шашличним. У таких закладах дівчина обирала овочевий салат. Зате Костянтин наїдався досхочу.
Чим саме не сподобався хлопцеві той самий капучино, який робив його кохану щасливою, було незрозуміло. Але Олеся почала купувати каву лише під час його відсутності.
Одного разу Костя помітив, як із кишені дівчини випав чек на покупку гарячого капучино з корицею. У ту ж мить він уявив, як цей ворожий напій 365 днів на рік ароматним струменем зливає його бюджет у каналізацію. Хлопець добряче вилаяв наречену. І в ту ж мить Олеся оголосила, що більше не є нареченою Костянтина.
— Ну то й плати сама за оренду квартири! — ображено викрикнув Костик, сподіваючись, що дівчина схаменеться й попросить вибачення.
Але Олеся знизала плечима. До появи Кості за оренду квартири платив її батько. Він сказав, що буде повністю забезпечувати доньку, доки вона повністю не стане на ноги.
Наступного дня після розставання з Костею дівчина прокинулася в радісному передчутті. Що це за відчуття? Ах, точно, сьогодні вона може відкрито й спокійно купити за свої гроші кави. Може, навіть із зефірками.
Дивно, але Олеся взагалі не сумувала за Костиком. Вона успішно захистила диплом і майже відразу знайшла роботу. І в перший робочий день із задоволенням виявила кав’ярню в парку поруч з офісом.
— Капучино без цукру, будь ласка, — з посмішкою звернулася Олеся до симпатичного бариста. Дивно, чому на його одязі немає бейджика.
— Одну хвилину, — привітно відповів хлопець і з цікавістю подивився на дівчину.
Які в нього гарні очі. Цікаво, чи не буде занадто незручно, якщо вона запитає його ім’я. Але молодий чоловік випередив її.
— Як вас звати, чарівна незнайомко? — запитав бариста.
— Навіщо? — кокетливо відповіла Олеся питанням на питання.
— Хочу написати його на стаканчику, — відповів хлопець і чарівно посміхнувся.
— Олеся, можна Леся, — кивнула дівчина.
Бариста написав її ім’я на стаканчику й запитав номер телефону. Олеся розсміялася й сказала, що таку інформацію на стаканчику вказувати не потрібно.
— Ми запитуємо номер телефону для участі в бонусній програмі, — хитро примружився бариста.
Олеся продиктувала номер. Після цього хлопець простягнув їй напій, а дівчина дістала гаманець.
— Не треба грошей, це подарунок. До речі, мене звати Роман, — знову посміхнувся чарівний бариста.
Олеся засміялася. На душі було легко й приємно. Який чудовий день. І таке диво — молодий чоловік сам пригостив її капучино. Ну хіба це не дивно? Є ж чоловіки, які не лають за марнотратство на каву, а самі пригощають дівчат!
Увечері Роман зателефонував Олесі. Він почав із зізнання, що в їхній кав’ярні немає жодної бонусної програми. Номер телефону йому знадобився виключно для того, щоб продовжити знайомство з красивою дівчиною.
Олеся засміялася і сказала, що пробачає свого нового знайомого. Роман запропонував їй завтра повечеряти в японському ресторані.
— Я за! — весело відповіла Олеся. Вона помітила, що, спілкуючись із Ромою, просто неможливо стримати посмішку.
Молодий чоловік заїхав за дівчиною прямо на роботу. Виходячи з будівлі, вона з подивом подивилася на автомобіль, на якому приїхав Роман.
— Ого, — не втрималася Олеся. Навіть їй було зрозуміло, що це дуже дорога машина. Бариста навряд чи міг собі таке дозволити.
— Кредит на десять років, — зітхнув Роман, розуміючи, про що думає дівчина.
Олеся похитала головою. Ось божевільний! Втім, вона швидко забула про все, бо молодий чоловік подарував їй розкішний букет троянд. Скільки їх тут?
Дівчина не стала перераховувати. Багато, дуже багато. І Олеся знову засміялася. Її очі сяяли. Як же це приємно — отримувати подарунки, запрошення, залицяння. Як чудово, коли чоловік не скупиться і не рахує кожну копійку!
Це був дуже гарний роман. Роман із Романом, — подумала Олеся й знову посміхнулася своїм думкам.
Дівчина поділилася своїм щастям із подругою Сашкою. Олександра зраділа за Олесю.
— Та й справді, як згадаю Костика, який влаштовував істерику, побачивши тебе з кавою… Як чудово, що тепер поруч із тобою справжній чоловік! — сказала подруга.
Два місяці Роман гарно залицявся. Одного разу він запропонував зібратися невеликою компанією й поїхати на природу. Олеся запросила подругу Сашку.
— Тоді я теж візьму свого друга Сашка! — заявив Рома й засміявся. Олеся теж розреготалася.
Ось тільки друг Романа в спекотний літній день захворів із високою температурою. І молоді люди вирушили в дорогу втрьох.
Олександрі дуже сподобався Роман. Дівчина відзначила його легкість, дотепність, невимушеність.
— Він класний хлопець, — прошепотіла Саша подрузі.
Дорога була довгою. На зворотному шляху Роман сказав, що треба заїхати на заправку. Ось тільки, перевіривши баланс картки, він засмутився. Після цього він зазирнув у гаманець. Те, що він там побачив, ще більше засмутило хлопця.
— Олесю, позич трохи на бензин. Віддам із зарплати. Дівчата, я трохи прорахувався. Думав, ми з Сашком разом будемо, а він захворів, — пригнічено промовив Роман.
Олесі здалося, що вона помилилася. Роман просить її заплатити? Так часто робив Костик. Машини у нього не було, а от у таксі він нерідко просив кохану розрахуватися. При цьому говорив, що бере в борг. Однак ніколи не повертав гроші.
— У тебе зовсім немає? — з натиском запитала Олеся.
— Так, вибач, не подумав. У тебе з собою картка? Або перекажи мені, заправимося і поїдемо далі, — підганяв її Роман.
Олеся мовчки сиділа, тупо вдивляючись у вікно. Вона не знала, що відповісти своєму хлопцеві. Раптом згадалися ті принизливі місяці, які вона провела з Костею. Ні, вона не допустить повторення.
— Олесю, ну що? Ти казала, що отримала зарплату і найближчими днями плануєш влаштувати шопінг. Я прошу просто заправити машину. У борг, — повторив хлопець, намагаючись зустрітися поглядом із коханою.
Дівчина, справді, отримала зарплату. І, так, вона збиралася влаштувати собі шопінг. Своєму хлопцеві вона розповіла про свої плани, сподіваючись, що він додасть трохи грошей на покупки. Або приєднається до неї й купить щось від себе.
Як же Роман міг так підло скористатися цією інформацією?
Олеся похитала головою. Ні, вона не дасть грошей. Якщо він жебрак, то не треба було їх запрошувати. Вона ж знала, що Роман у боргах! Мабуть, і залицяння оплачувалися кредитною карткою. Дівчині було дуже неприємно.
Сашка з подивом дивилася на подругу. Вона не могла повірити, що Олеся відмовилася позичити близькій людині зовсім невелику суму. Дівчина дістала гаманець і простягнула Роману картку.
— Романе, заправ повний бак. У Лесі, напевно, просто теж немає грошей. Знаєш, яка вона марнотратниця? Отримає зарплату — і одразу ж її витрачає, — примирливо промовила Саша, сподіваючись, що цей епізод не зруйнує стосунки подруги з Ромою.
Хлопець подякував і сумно подивився на Олесю. Він заправив автомобіль і знову сів за кермо. Далі вони їхали мовчки.
Саша намагалася розрядити атмосферу, жартувала, задавала питання. Леся й Роман відповідали неохоче, крізь зуби. Молодий чоловік підвіз Олександру до її дому й попросив реквізити для переказу, щоб повернути борг.
Олесю Роман повіз далі. Дівчина відвернулася й дивилася у вікно, даючи зрозуміти, що розчарувалася в чоловікові.
— Не запросиш мене до себе на чай? — запитав Роман, коли зупинив машину біля під’їзду Лесі.
Дівчина саркастично посміхнулася. Ось і почалося. Тепер вона ще й годувати його повинна. Ну чому завжди так виходить? Тільки-но подумала, що зустріла нормального чоловіка, який дарував квіти. Прикро, що він виявився звичайним альфонсом.
— Ти мене вибач, звичайно, але у мене не їдальня для безхатченків, — їдко відповіла Олеся.
— Навіщо ти так говориш? Хіба я дав привід мене ображати? — нахмурився Роман.
— Це не образа, а факт. Як ти міг запросити мене з подругою й вимагати від мене грошей? Ти принизив мене перед нею, — обурилася Леся.
Роман промовчав. У цю мить йому багато чого стало зрозуміло. Він не став відчиняти двері перед Лесею. Нехай виходить сама. Так вона й зробила.
Після цієї зустрічі в Олесі залишився неприємний осад на душі. Це відчуття посилилося після розмови з Сашкою.
— Подруго, ти вчинила огидно. Хлопець класний, але потрапив у незручну ситуацію. Про які близькі стосунки може йти мова, якщо ти не готова допомогти у скрутну хвилину? — дорікнула Олександра подрузі.
— А про які близькі стосунки може йти мова з альфонсом? Саша, він продавець у кавовому кіоску. Хлопцеві скоро тридцять років, — злісно засміялася Олеся. Вона була дуже засмучена й розчарована.
Сашка більше не порушувала цю тему з подругою. А ось на роботі Лесю запитували, де ж той галантний кавалер на шикарному авто, який обдаровував її букетами та возив по ресторанах.
Під час обідньої перерви дівчина іноді проходила повз кавовий кіоск, у якому працював Роман. Але жодного разу не побачила там знайомого обличчя. Дивно, але їй уже й кави не хотілося.
Олесю затягнули офісні будні. Роботи було багато, і вона стала рідше згадувати про Рому. Як дивно було чути його ім’я від Саші. Подруга запросила Олесю на обід у кафе. Вона трохи хвилювалася і дала зрозуміти, що на них чекає серйозна розмова.
— Що за інтрига? — з цікавістю запитала Олеся.
— Не знаю, з чого й почати. Лесь, Роман до мене залицяється, — зізналася Саша.
Олександра подивилася подрузі в очі, намагаючись прочитати її думки. Але обличчя Олесі не видавало її емоцій.
— Розумієш, він переказав мені суму боргу й передзвонив. Ми розговорилися, і Роман запропонував зустрітися. Між нами нічого не було, але… він мені дуже подобається, — було видно, що Саші важко дається це зізнання. Все-таки делікатна справа — заводити стосунки з колишнім хлопцем подруги.
– Тебе цікавить, чи я не проти? — уточнила Олеся.
Саша кивнула. Вона не стала розповідати подрузі, що вони з Ромою майже щодня гуляють, ходять у кіно, іноді разом обідають.
– Я абсолютно не проти, але навіщо тобі цей жебрак? — з легким презирством промовила Олеся.
— Не треба. Він нормальний хлопець. Просто чудовий. Так, траплялося й мені платити за рахунок. І позичати йому невеликі суми. Але Роман дуже щедрий. Та це й неважливо, розумієш? — запитала Олександра подругу.
– Ні, не розумію. Мені боляче, що ти опускаєшся до стосунків з альфонсом, — неприємним тоном сказала Леся.
– Він не альфонс. І ти сильно його образила тоді, коли відмовила в допомозі. Ще й принизила, — тихо відповіла Саша.
Обід добіг кінця. На прощання Леся ще раз наголосила, що якщо Саші так подобається Роман, нехай будує з ним стосунки. Вона не проти.
І знову життя Лесі потекло чергою офісних буднів. Минуло кілька місяців, іноді дівчина думала про те, як у Саші справи з Романом. Чи тривають їхні стосунки? А, може, Сашка сплачує кредит за шикарний автомобіль для свого альфонса? Або нарешті зрозуміла, що не варто пов’язувати своє життя з жебраками.
Одного вечора Олесі подзвонили. Сашка! Дівчина з радістю підняла слухавку. Подруга сказала, що їй потрібно передати Олесі щось важливе й особисто в руки. Весільне запрошення.
— Ти виходиш заміж? Як чудово! А хто цей щасливчик? — радісно вигукнула Леся.
— Ну як хто? Роман, звичайно, — весело відповіла подруга.
Наступного дня дівчата зустрілися під час обідньої перерви. Олександра передала подрузі гарну запрошувальну листівку. Назва ресторану здивувала Олесю.
— Це дуже дорогий заклад. Невже ти взяла кредит? — похитала вона головою.
— Який ще кредит? Мій майбутній чоловік — заможний чоловік. Ніякі кредити йому не потрібні. Після весілля ми летимо на Мальдіви, потім на Кубу, — сяючи від щастя, розповідала Саша.
Побачивши здивування подруги, щаслива наречена розповіла, що Роман зовсім не той, за кого себе видавав. У хлопця власна мережа кав’ярень. У місті їх близько десятка. Бізнес процвітає.
— Але ж я бачила, що Роман — звичайний бариста, — заперечила Леся, не в силах повірити в те, що розповіла їй подруга.
— Того дня він випадково опинився у своєму кіоску. Він перевіряв, як працює новий кавовий апарат, а дівчині терміново потрібно було відлучитися на годину. Ось він її й відпустив. А взагалі Роман воліє сам контролювати свій бізнес, — весело відповіла Саша.
А ще вона розповіла, що Олександр — співвласник сімейного бізнесу. Його батько володіє мережею готелів, у тому числі в інших містах. І хлопець отримує прибуток від своєї частки.
Олеся слухала подругу, роззявивши рота. Вона не могла повірити в те, що почула. То чому ж Роман приховував, що багатий? Чому брехав, що його дорогий автомобіль взятий у кредит?
— Ми ледь не розійшлися, коли я дізналася про його брехню. Роман зробив мені пропозицію, подарував обручку з діамантом, ось тоді й зізнався, — зітхнула Сашка, показуючи подрузі витончену обручку.
Серце Лесі в цю мить просто перестало битися. Це була обручка рідкісної краси. Дівчина віддала б душу за можливість носити таку розкіш на своєму пальчику.
— Лесь, ми дружимо з тобою багато років, ти моя найкраща подруга. Я не могла не запросити тебе. Але якщо тобі неприємно бути присутньою… Все-таки Роман і ти колись…, — дівчина обережно зачепила делікатну тему. Раптом Олесі буде морально важко бути присутньою на весіллі свого колишнього хлопця?
Але Олеся похитала головою. Ні, вона нічого не відчуває до Роми. І вона щиро радіє за те, що подруга знайшла своє щастя.
Дівчата тепло обійнялися після розмови й розбіглися по своїх справах. Олеся сказала подрузі правду про те, що спокійно прийде на весілля, оскільки її нічого не пов’язує з Ромою. Але це була лише частина правди.
Насправді Лесі дуже хотілося потрапити в цей шикарний ресторан. Ціни там такі, що звичайній людині не по кишені навіть просто перекусити там. До того ж, шикарне весілля передбачає цікаву програму. Як Олеся могла пропустити таке?
Але й це була ще не вся правда. У глибині душі дівчина сподівалася, що Роман все ще відчуває до неї почуття. І, можливо, ще не все втрачено?
Олеся запитала себе, чи зупинить її дружба з Сашею, якщо раптом на весіллі вона побачить, що колишній все ще відчуває до неї почуття? І одразу ж відповіла — ні, не зупинить.
До свята Олеся готувалася так, ніби це було її весілля. Професійний макіяж, легка засмага, приголомшлива сукня, чудова зачіска. Як же їй хотілося затьмарити наречену на святі!
Але Сашка, яка зазвичай віддавала перевагу невимушеному напівспортивному стилю, на своєму весіллі виглядала так, ніби до її послуг були стилісти та візажисти топових кінозірок.
Наречений дивився на кохану, не помічаючи більше нічого й нікого навколо.
Як же Лесі було прикро, що Ромка її навіть не впізнав. А значно пізніше, коли він зрозумів, що перед ним стоїть його колишня, він широко посміхнувся, так само, як посміхався якимось літнім тіточкам — подругам своєї бабусі. Його погляд ні на секунду не затримався на Лесі. І це було нестерпно боляче.
Значно пізніше, коли у нареченої з’явилася хвилинка, щоб обмінятися кількома словами з подругою, Леся зробила останню спробу. Поправляючи шикарну сукню Олександрі, дівчина недбало промовила:
— Ох, подруго, як же ти пробачила Ромку? Почав сімейне життя з огидної брехні…
— Не хотіла прощати. Але він розповів, як йому не щастило. Занадто часто стикався з меркантильними дівчатами. І я постаралася його зрозуміти, — відповіла наречена.
Олеся не вгамовувалася. Їй було нестерпно бачити, що вся ця розкіш вислизнула з її витончених рук прямо до Саші.
— Я б не пробачила, — похмуро промовила вона.
— Та як же тут не пробачити. До того моменту, коли Рома зізнався, у мене вже була двотижнева затримка, — засміялася подруга й поклала руку на ледь помітний живіт.
Наречена була щаслива. На неї чекало довге, прекрасне життя з вірним, люблячим чоловіком. За кілька місяців Саші судилося стати матір’ю чудової дівчинки.
Нетактовні запитання Олесі не засмутили наречену. Але, продовжуючи посміхатися подрузі, Саша вирішила, що на цьому весіллі вони спілкуються востаннє.
Вона беззастережно довіряла Ромі, але подумала, що Олесі не варто перебувати поруч із її родиною.
