— Коханий, поглянь, яка квартира! — Софія підбігла до Сергія й підсунула йому телефон під ніс. — Недорога й простора. Саме те, що ми шукали!
— Дай-но я подивлюся, — сказав Сергій і почав переглядати фотографії в додатку. — А де вона розташована? У старому районі, чи що?
— Ну так, а що в цьому такого? — насупилася дівчина. — До центру звідти легко добиратися. Громадський транспорт ходить, ринок поруч, парк, та й твоє улюблене кафе там знаходиться.
— Кафе — це, звичайно, чудово, але в тому районі постійно чимось пахне.
— Пахне? — здивовано перепитала Софія. — Чим там може пахнути?
— Якимось гноєм чи чимось подібним, — посміхнувся Сергій. — Там поруч розташована птахофабрика. Хіба ти не знала?
— Поруч? — іронічно повторила дівчина. — Та вона ж за кілька кілометрів звідти.
— Яка різниця? Вітер все одно приносить ці запахи. Усі, хто там живе, постійно скаржаться на нестерпні «аромати». Ні, у цьому районі ми точно не будемо орендувати квартиру.
— А де ж будемо? — ображено промовила Софія. — У центрі? Що тебе туди так тягне? Що там, медом намазано?
— Нічого мене туди не тягне. Але там хоча б нічим не пахне, і вся інфраструктура поруч.
— А захмарна ціна тебе не бентежить? До того ж звідти мені зовсім незручно добиратися на роботу. Доведеться вставати раніше й їздити з пересадками.
— Тоді шукай інші варіанти! — роздратовано махнув рукою Сергій. — Скоро кінець місяця, а ти ніяк не можеш визначитися…
Софія та Сергій були закоханою парою. Вони почали зустрічатися два роки тому, а через шість місяців почали жити разом. У жодного з них не було власної квартири, тому хлопець вирішив, що було б непогано орендувати житло разом, а не окремо.
За півтора року спільного життя молоді люди змінили трьох орендодавців. Сергій постійно чіплявся до умов, які висували власники нерухомості, і не хотів йти на поступки.
Останнього разу він взагалі вступив у конфлікт з одним із власників.
— Не подобається — виїжджайте! Цей місяць у вас оплачений, а в наступному не хочу вас тут бачити! — випалив тоді орендодавець і грюкнув дверима.
Софія дуже переживала через негнучкість хлопця. До кінця місяця залишався рівно тиждень, а вони ніяк не могли знайти нове житло. Правда, Сергію сподобалася одна квартира в центрі міста, яка коштувала чималих грошей.
Коли вони оглядали цю квартиру, чоловік був готовий одразу ж туди заселитися. Але Софія вирішила взяти час на роздуми. Вона вважала, що не варто витрачати такі гроші на оренду, коли можна орендувати непогане житло за набагато меншу суму.
Однак Сергію відкидав усі її варіанти. Жодна квартира, яку пропонувала Софія, не подобалася хлопцеві. То квартира була замала, то завелика, то в поганому районі, то підозріло дешева.
Зрештою, коли до кінця місяця залишалося всього кілька днів, Софія погодилася переїхати в ту дорогу квартиру, про яку так мріяв Сергій.
— Не переймайся через гроші. Вони приходять і йдуть! — казав хлопець, дивлячись на засмучену дівчину. — Зате ми будемо жити в центрі міста, а не насолоджуватися «ароматами» птахофабрики на околиці.
Зрештою, Софія змирилася з вибором Сергія. Правда, їй було складно добиратися на роботу, але зате хлопцеві тут усе подобалося. У нього навіть склалися добрі стосунки з орендодавцем. Це найбільше здивувало Софію.
Зазвичай Сергій починав висловлювати невдоволення вже на другий місяць оренди, а тепер усе було інакше.
Перші тижні на новому місці молоді люди жили звичайним життям, але потім Софія почала помічати дивні зміни в хлопцеві. Він став частіше затримуватися на роботі, хоча його посада в компанії не передбачала нічого подібного.
А через пару місяців Сергій взагалі почав з кимось листуватися, зачиняючись у ванній або туалеті.
Спочатку Софія робила вигляд, що не помічає цих змін, але потім їй це набридло.
— Скажи, у тебе хтось з’явився? — прямо запитала хлопця Софія.
— Що? — здивовано промовив Сергій. — Звідки ти це взяла? Що за фантазії?
— Відтоді, як ми сюди переїхали, ти став якимось холодним і відстороненим. Щось сталося? Ти що, закохався в іншу?
— У яку ще іншу? — нервово посміхнувшись, відповів чоловік. — Нікого у мене немає. Не вигадуй, кохана.
— Тоді з ким ти постійно листуєшся? І чому часто затримуєшся в офісі?
— Затримуюся, бо в мене багато роботи. З тієї ж причини й листуюся. Керівник навіть вночі надсилає мені нові завдання. Я ж не можу його ігнорувати? Якщо мене звільнять, ми не зможемо утримувати цю квартиру.
— Звісно, не зможемо, — роздратовано промовила Софія, — бо вона надто дорога!
— Знову бурчиш? — нахмурився Сергій. — Не вигадуй проблем з повітря.
Софія повірила словам хлопця. Він завжди був таким собі потайним і непіддатливим, але дівчина вважала, що її коханий не здатний на зраду.
Одного разу, коли Сергій пішов до магазину за продуктами, Софія сиділа у вітальні й займалася своїми справами. Вона перебирала робочі папери й раптом почула дивний звук, що долинав із комп’ютера. Це було спливаюче повідомлення. Хлопець пішов із дому, забувши вимкнути техніку.
Вирішивши завершити сеанс, Софія підійшла до комп’ютера й клацнула мишкою. Екран засвітився, і дівчина раптом побачила те саме повідомлення.
— Що це? — пробурмотіла Софія й навела курсор на повідомлення. У наступну мить на екрані з’явилася сторінка Сергія. Він забув не просто вимкнути комп’ютер, а й вийти зі свого акаунта в соціальній мережі.
Софія ніколи б не стала читати особисту переписку свого хлопця, якби не побачила початок досить хвилюючого повідомлення. У ньому якась дівчина писала, що сумує за Сергієм і хотіла б знову його побачити.
Наступні десять хвилин шокована Софія сиділа за ноутбуком і побіжно переглядала всю переписку Сергія з якоюсь Лізою.
Обличчя цієї дівчини було Софії до болю знайоме, але вона ніяк не могла згадати, де її бачила. Лише дочитавши повідомлення й побачивши фотографії біля будинку, вона здогадалася, що це була їхня сусідка.
— Ось чому Сергій наполягав на оренді саме цієї квартири! Щоб бути ближче до своєї коханки?! — злісно промовила Софія. — Який же він мерзотник! Ну, гаразд…
Софія не стала розповідати хлопцеві про те, що дізналася про всі його пригоди. Натомість у неї визрів більш підступний план.
З соціальних мереж Єлизавети Софія зрозуміла, що та вже давно була заміжня. Коханка Сергія жила з чоловіком у сусідньому під’їзді. Її чоловік, судячи з листування, постійно їздив у відрядження. У ці дні Ліза часто запрошувала Сергія в гості.
Виявляється, вона була колишньою дівчиною Сергія. Вони зустрічалися кілька років, а потім розійшлися. Нещодавно у молодих людей знову спалахнули почуття.
Сергія цілком влаштовувало його нове становище. Він не хотів, щоб Ліза розлучалася. Йому було комфортно жити з Софією, але відмовитися від легкодоступної подруги чоловік теж не міг.
Він вирішив, що непогано було б вести подвійне життя, поєднуючи приємне з корисним.
Сфотографувавши особисту переписку Сергія з Лізою, Софія роздрукувала її, а потім вклала в конверт і залишила на лобовому склі машини, яка належала чоловікові Єлизавети. Той якраз повернувся з чергового відрядження.
Про те, що було далі, Софія могла лише здогадуватися.
Того ж дня, ближче до вечора, Сергій прибіг додому весь у синцях і саднах. Його сорочка була порвана, а волосся — розпатлане.
— Що сталося?! — зробивши здивований вигляд, запитала Софія. — На тебе що, напали?
— Е-е… Ага… У підворітті! — схвильовано відповів Сергій і побіг у ванну, щоб вмитися. Про те, що його провчив ревнивий чоловік сусідки, Сергій не збирався розповідати Софії.
— Пограбували, так? Щось забрали? — продовжувала розпитувати вона.
— Угу. Гаманець із грошима.
— Там багато було?
— Не пам’ятаю. П’ять чи сім тисяч, — збрехав Сергій.
— А це вже серйозно, — відповіла Софія й потягнулася за телефоном. — Достатньо, щоб порушити кримінальну справу.
— Що? — не зрозумів хлопець. — Куди ти дзвониш?
— У поліцію, звісно. Треба знайти й покарати цих злочинців!
— Ні, не треба! — вигукнув Сергій і вирвав телефон з рук дівчини. — Не потрібно ніякої поліції! Подумаєш, п’ять тисяч!
— Гаразд, гроші, а себе тобі не шкода? — посміхнулася Софія. — Все-таки вони могли тебе серйозно покалічити…
— Та вони ж мене не покалічили! — відмахнувся хлопець. — Зі мною все гаразд, не хвилюйся, кохана.
Не витримавши такої відвертої брехні, Софія зло глянула на хлопця й запитала прямо:
— Скажи, як довго ти ще будеш мене обманювати? Я все чекаю, коли у тебе прокинеться совість, і ти розповіси мені правду, але, мабуть, цього ніколи не станеться, — сказавши це, розчарована Софія попрямувала до спальні.
Сергій здивувався й пішов за нею. Коли він увійшов до кімнати, то застиг у подиві. Біля дверей стояла валіза і кілька пакетів з речами.
— Що це? Ти кудись збираєшся?
— Так, ми розходимося, — з дивовижним спокоєм відповіла Софія. — Я все знаю про тебе і ту сусідку, з якою ти крутиш свої інтрижки. Якщо тебе влаштовують такі стосунки, то залишайся щасливим.
— Як?! Звідки?! Чому? — почав бурмотіти Сергій. — Ні, кохана, ти все неправильно зрозуміла. Мене з Лізою нічого не пов’язує. Я кохаю тебе, розумієш?
— Ага, розумію, — пробурмотіла Софія й взяла валізу з речами, — але я не хочу в цьому брати участь.
— І куди ти підеш?! Ти ж знаєш, як складно знайти нормальну квартиру! — випалив Сергій, намагаючись зупинити подругу.
— Я вже орендувала житло. Ту квартиру, що в старому районі.
— Хочеш жити там, де смердить? — посміхнувся Сергій.
— Краще вже жити в районі, де смердить, ніж із людиною, що смердить, — відповіла Софія й вийшла з квартири.
Відтоді молоді люди більше не бачилися. Софія була рада, що пішла від Сергія до того, як вони одружилися й народили дитину.
Через пів року вона дізналася, що її колишній коханий почав зустрічатися з Лізою, яка розлучилася з чоловіком через лист на лобовому склі машини. Але довго вони разом не прожили.
Жінка влаштовувала хлопця доти, доки була заміжня. А щойно вона пішла від чоловіка, швидко набридла Сергію.
Іноді через спільних знайомих Софія отримувала звістки від Сергія з явним натяком на те, що він тепер вільний і не проти відновити стосунки.
Але Софія не збиралася наступати на ті самі граблі.
Навіщо їй потрібен такий чоловік, у якого не було ані совісті, ані принципів.
