Це сталося понад рік тому. У супермаркеті до мене підійшов хлопчина років 19-ї. Від нього долинав дуже неприємний заnах nоту та бруду.
Він вибачився і попросив мене купити йому шматочок господарського мила. Пояснив, що не мився давно і не прав одяг, а грошей купити навіть цей засіб гігієни не мав. Я дав йому rроші. Хлопець подякував.
Підійшов до полиці з милом, взяв найдешевше і пішов до каси. Я помітив, що хлопець, проходячи повз відділення з продуктами, жадібно затримав на полицях свій погляд.
«Напевно, ще й голодний!» — подумав я. Мені стало шкода цього хлопця. Хто ж знає, що трапилося у його житті? Не пішов же красти, а по-людськи підійшов і попросив.
Я швидко купив батон, йогурт, кілька сосисок та наздогнав хлопця на вулиці. Він дуже здивувався, але не відмовився від частування.
Ми сіли на лавці у парку. Я спитав у нього, що сталося. Він швидко пережовуючи їжу, розповідав мені свою історію життя. Кирило приїхав із села. Хотів вступити до училища у місті, але провалив іспити.
За місяць перед тим пішла його мама, вітяиму, у якого вони з мамою жили, хлопець був не потрібен. Інших родичів не було. Тому сплатити за навчання Кирило не міг.
Якийсь час протримався в гуртожитку, але потім його ввічливо попросили звільнити кімнату. Так хлопець опинився надворі. Влаштувався двірником на вокзалі, де й ночував.
Але довго там не затримався – лише два місяці. Чоловік, якого він заміняв, вийшов із лікарняного. Тож зараз Кирило шукав роботу.
Історія цього хлопця вразила мене. Він говорив щиро, було видно, що не обманює. Поводився пристойно і ввічливо. Я, не довго вагаючись, вирішив.
Запросив Кирила до себе. Він хотів піти, відмовлявся, казав, що йому не зручно. Але я наполягав на своєму. Вдома у мене хлопець прийняв душ.
Потім зізнався мені, що помитися не було можливості три місяці! Я підібрав Кирилові речі з тих, які склала моя дружина в мішок, бо вони були мені замалі.
Також я зателефонував до свого товариша Дмитра. Він володів своєю фірмою і міг допомогти з житлом та працевлаштуванням.
Мій друг не відмовив і взяв хлопця до себе сторожем. Також знайшли Кирилу кімнату, яка здавалася в орен ду поблизу роботи. Подяки хлопця межі не було. Він називав мене своїм рятів ником.
Часто дзвонив мені, розповідав про свої справи. За рік він змужнів, виструнчився. Любо було глянути — охайний, доглянутий, ввічливий.
Вступив на заочну форму, щоб продовжити навчання. Як добре, що я тоді не залишив його у біді. А сьогодні Кирило познайомив мене зі своєю дівчиною. Він незабаром збирається одружитися.
Ось так буває: маленька підтримка може змінити життя на краще, якщо людина перебуває у розпачі
