Я ледь не залишив своїх дітей без матері. Те, що сталося з моєю дружиною, лише моя вина. На жаль, пізно зрозумів, яку величезну помилку я зробив у своєму житті. Я так поринув у себе та своє невдоволення життям, що не помічав, що коїться з жінкою, яку так сильно кохав.
В той день все було, як завжди – їхав на роботу в автобусі, потім нудний день в офісі й відсутність бажання їхати додому. Я вже не міг терпіти постійні крики дітей, їх ниття, їм постійно щось треба було, а я просто хотів спокою. Колеги покликали мене після робочого дня в місцеве кафе, де ми й просиділи кілька годин. Я навіть телефон в руки не брав, хоча старший син дзвонив.
Та коли ж я повернувся додому, там нікого не знайшов – ні дружини, ні дітей. Тоді я вирішив, що може вони пішли гуляти, хоча посуд був немитий, а на плиті не було вечері – це було дуже дивно. Минула година, почало сутеніти і я почав розуміти, що щось не так. Ось тільки тоді я й передзвонив синові.
Голос в нього був геть не радісний. Він обдарував мене кількома короткими реченнями і все. Виявилося, що моя дружина як завжди поралася вдома і втратила свідомість. Діти перелякалися і викликали лікарів, які й забрали її до лікарні. Нічого страшного не знайшли – перевтома. Тільки тоді я зрозумів, що я накоїв.
Поки я думав, що в мене несправедливе і погане життя, моя дружина не покладаючи рук брала на себе всю турботу про дітей та квартиру. Поки я сидів і розважався з друзями, вона й п’яти хвилин не могла відпочити. Я ніколи не замислювався, яку титанічну роботу вона робить, як їй важко. А я замість того, щоб допомагати ще й вічно був невдоволений.
