Я мати трьох дітей, дружина і мешканка одного невеликого села. Хоча народилася я в місті, але розчарувалася в ньому, як і, власне, в більшості свого міського оточення. Так звані “друзі” перестали викликати у нас із чоловіком позитивні емоції, і ми вирішили кардинально змінити обстановку.
Трохи терпіння – і вуаля! Ніяких машин і модних бутиків. Раніше ми з чоловіком працювали на одній фірмі. Перетиналися, щоправда, не так часто, але я прекрасно знала його коло спілкування, а він – моє. Ось саме на цьому моменті все і пішло шкереберть.
Чоловік обіймав досить непогану посаду, і, звісно ж, занадилася до нього якось на робоче місце приходити одна юна співробітниця. То каву принесе, то ще щось. Йому це було, звісно, приємно, але він не з тих, хто бігає за спідницями, та й мені не полінувався розповісти.
Мовляв, є тут одна новенька, думає по-швидкому просунутися кар’єрними сходами. Я на таких не звертаю уваги. Нам обом за 40 років, мізки начебто на місці. Та й діти є. Хто захоче руйнувати шлюб через якусь інтрижку? Проте знайомі мені розповідали, що ходять нехороші чутки про мого чоловіка.
Що він узяв в оборот якусь молоду красуню, ходить із нею в кафе і ресторани, та ще й зовсім цього не соромиться. Коли мої підозри почали вже виходити за всілякі рамки, я вирішила сама прийти й подивитися, що там таке в них на поверсі взагалі відбувається.
Після 10 хвилин спостережень я побачила дівчину, яка всіма силами намагалася розговорити чоловіка, який був удвічі старший за неї, а потім цей чоловік побачив свою дружину, тобто мене, і помахав їй. Але невдало зачепив ліктем кавник і пролив напій на ту саму юну особу.
У результаті вона отримала опік, хоча за цей час кава, навіть у кавнику, мала охолонути. До того ж чутки про їхні стосунки від цього тільки посилилися, а як вишенька на торті до мене через тиждень підійшов мій прямий начальник і порадив найняти собі юриста.
Не дай боже, розлучатися буду, так потім фахівця вдень із вогнем не знайдеш. Зрозумівши, що з цими людьми ми каші ніяк не зваримо, на сімейному зборі вирішили зайнятися дауншифтингом. Тобто переїхати кудись із міста. Ні, їсти зі сміттєвих баків ми не збиралися.
Але трохи забруднити руки – це можна. Тим паче, ми обидва почали набирати вагу через сидячу роботу. До того ж спина в людей нашого віку стає кришталевою. Дуже вже вона сильно відгукується на будь-який дискомфорт. Тепер ми – горді власники 11 кіз, сотень качок і курей.
У найближчому майбутньому плануємо завести корову або кілька, як піде. Ще ми працюємо в теплицях, на городі. Робимо сир, продаємо яйця. Дуже близько маємо справу з таким життям, про яке нічого не знає середньостатистичний житель великого міста. І нам це дуже подобається!
Діти теж допомагають, як можуть, але ми не забуваємо і про навчання: провели швидкий Інтернет, репетитори їм усе чудово пояснюють через великий екран монітора. Чоловік каже, що якщо їм стане вже нудно – віддамо в приватну школу. Проблем немає, грошей заробити ми встигли достатньо.
Зате тепер я знаю, що таке моржування. Ми з чоловіком, до речі, за півроку змогли скинути близько 35 кілограмів на двох! І, я думаю, занурення в холодну воду цьому дуже посприяло. Крім цього, ми навчилися коптити різного виду м’ясо і навіть думаємо зробити на цьому невеликий бізнес.
Ловимо рибу, ходимо по ягоди в сезон, дихаємо свіжим повітрям і дуже щасливі. Раніше ж у нас як було? Після роботи ми збиралися і, якщо був настрій, готували разом із чоловіком вечерю, або розігрівали щось у каструлі. На крайній випадок замовляли всяку дурницю з доставки.
Хоча вся ця нездорова погань першою і відкладається на боках. Та й дітям воно не корисне. А що робити? Робота сидяча, ніякої активності, а енергія витікає сама по собі. Після фізичної праці нічого подібного немає. Хочеться стрибати, бігати, аби тільки не лягати в ліжко.
Я реально забула, що дивилася вечорами телевізор, не брешу! Не думайте, свої мінуси теж є. Знали б ви, скільки гною я прибираю щодня, ви б скривили свої носики і подивилися б на мене, як на божевільну. Але це ж природа! Кози пахнуть не дуже приємно, але це квіточки порівняно з тим, як пахнуть козли.
Я вас запевняю. І знову ж таки, на перших порах здається, що ти до цього ніколи не звикнеш, а потім дивишся, можна ж жити! Зате в будинку завжди повно м’яса, яєць, молока, сиру, овочів, фруктів. Коли стає надто важко, ми наймаємо собі місцевих помічників. І нам стає легше.
Навіть діти не лінуються допомагати. Головне, тут тобі не треба нікому корчити пики щодня. У місті ж як? Ти можеш бути чудовим фахівцем, знавцем своєї справи, але до тебе не будуть серйозно ставитися без певного дрес-коду, чергової посмішки на обличчі і всяких інших дрібниць.
Йде шеф – ти очі в монітор, як страус голову в пісок. Хтось підійшов запитати поради – дій за обставинами, але отримай від ситуації максимальну вигоду. Вищому допоможи. Хто нижче – нехай випрошує. Хоча, здавалося б, ми ж тут усі “сім’я”. Я цього лицемірства більше не сприймаю.
Як і наші сусіди. Краще жити легко і сподіватися тільки на себе і свою працю, ніж гнути спину на когось іншого і щосекунди при цьому відчувати огиду. Гній гноєм, а невроз неврозом. Ось і думайте.
