Нарешті ми назбирали на свій будинок – хвалиться Валя. Ну як назбирали, батьки Ігоря допомогли. От ніколи не думала, що свекруха зможе дійсно так нам допомогти. Всього за якісь 4 роки купити нам величезний будинок.
Наш вклад там теж є, та він мізерний, ми домовилися що ті гроші ми витратимо на ремонт та оформлення паперів, меблі може якісь докупимо.
Валь, але ти ж ніколи не хотіла будинок приватний, пам’ятаєш, як ти завжди в місто тікала, казала не хочу цих грядок, квіток та бруду в будинку, приватний дім треба обслуговувати, траву загрібати, а квартиру замкнула і подалася хоч на роботу, хоч у відпустку.
-Знаю, відповіла Валя. Але що поробиш. Це була ідея свекрухи. Я перший час теж не могла з цим змиритися. А потім якось воно так і пішло, що шпалери вона вибрала, паркет теж, хоча за ремонт ми вже самі платити, та я не посміла навіть рота розкрити.
Чоловік сказав, типу, хіба не всеодно які там квітки чи метелики будуть в спальні на стіні. Мені то і не всеодно, я от, наприклад, лілії терпіти не можу, а у нас вся спальня ними обклеєна.
Але нічого, і це переживу. Якось змирюся, головне, що будинок свій, і я в ньому господарка. Свекруха звісно не полишає нагоди забігти до нас і проконтролювати все.
Адже будинок, звісно купляла поруч із ними, щоб раптом що. Вони з самого початку таку ідею плекали. Але мене вона переконала в тому, що це для мого ж блага.
Тільки от тепер і без халату в домі не походиш, бо свекруха має ключ, і свекор може в будь-який час заїхати, пообідати у нас, наприклад.
Я вдячна їм дуже, я ж так з дитинства мріяла про свій дах над головою. -Але не такою ж ціною, Валь.
-Ну а що, моя мати завжди казала, що покірне телятко 2 мамки ссе. Ось і я так житиму, буду дивитися на лілії в спальні і згадувати про те, як мріяла про простору квартиру з світлими стінами і великим балконом.
А ти, знаєш, мені ті лілії, навтіь подобатися почали, адже вони як символ, знаєш, символ смиренності. Валя підморгнула мені і пішла додому.
А на вихідних покликала мене шпалери інші вибирати. А що з тими сталося, з ліліями?
-Так дитина, не знаю де, але знайшла фломастера і всі їх змалювала. Я підійшла до Валі і кажу, – чуєш, подруго, ти перестаралася, дитина туди не дістала б зі своїм ростом, але давай той шматок обірвем, скажемо, що вже почали ремонт.
Ми зареготіли на весь голос і відправилися в магазин по шпалери. Ну-ну лілії, символ смиренності.
